Відомий далеко за межами нашої країни провідний вищий навчальний заклад веде свою історію з 1930 року, коли у Харкові (тодішній столиці Української РСР) було утворено ДІФКУ - Державний інститут фізичної культури України (з 1944 р., після переведення цього вищого навчального закладу до Києва - Київський державний інститут фізичної культури (КДІФК); з 1993 р. - Український державний університет фізичного виховання і спорту (УДУФВС); з 1998 р. й понині - Національний університет фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ).
Випускників ДІФКУ у 30-ті роки ХХ століття направляли працювати у загальноосвітні школи і вищі навчальні заклади, в колективи фізкультури заводів, фабрик, шахт, колгоспів, будівництв, у комітети в справах фізичної культури і спорту та добровільні спортивні товариства.
Розвивалася у ДІФКУ і науково-дослідна робота, яка здійснювалася за двома напрямками - спортивно-педагогічним і медико-біологічним.
Водночас помітне місце у ДІФКУ займала і спортивна робота: студенти інституту брали участь у змаганнях з легкої атлетики, гімнастики, плавання, спортивних ігор, лижного спорту, боротьби, боксу та інших видів спорту, досягаючи помітних успіхів, серед яких - перемоги у чемпіонатах СРСР та Української РСР. Мирне життя країни було перервано нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. З перших днів війни значна частина викладачів і студентів ДІФКУ пішли до лав захисників Вітчизни.
Загалом понад 700 студентів і викладачів інституту билися з ворогом на фронтах війни та у партизанських загонах, готували резерви для діючої армії, виносили поранених з-під вогню на полі бою, лікували їх у фронтових і тилових госпіталях. Чимало з інфізкультівців, які воювали, загинули у боях з ворогом.
У 1944 р., відповідно до спільної постанови ЦК КП(б)У і Ради Народних Комісарів УРСР, інститут було переведено з Харкова до столиці Української РСР Києва.
Навчальний процес у КДІФК завжди тісно поєднувався з практикою фізкультурно-спортивного руху. З огляду на це удосконалювалися навчальні програми зі спортивно-педагогічних та медико-біологічних дисциплін. Велика увага приділялася використанню досвіду провідних педагогів і тренерів.
У 1953 р. в інституті на базі заочного відділення інституту було утворено факультет заочного навчання - з навчально-консультативними пунктами у Києві, Львові та Харкові.
У період з 1959 по 1972 рр. ректором КДІФК був відомий український важкоатлет, заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер УРСР Микола Лапутін, а з 1972 по 1980 рр. - доктор педагогічних наук, професор Володимир Парфьонов.
У ті роки в інституті діяли шість факультетів: педагогічний, тренерський, підвищення кваліфікації тренерів і керівних працівників галузі, підвищення кваліфікації викладачів фізичного виховання вищих навчальних закладів, факультет із роботи з іноземними студентами.
У 1984 р. в КДІФК було утворено першу в СРСР кафедру теорії спорту і аналогічну дисципліну було включено до навчального плану.
Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття в інституті відповідно до нагальних вимог часу здійснювалася структурна перебудова, а зусилля колективу КДІФК концентрувалися на найактуальніших напрямах діяльності.
На території інституту було збудовано кілька нових навчально-спортивних корпусів і суттєво реконструйовано низку діючих споруд, а також збільшилася кількість студентських гуртожитків. Кафедри, лабораторії та інші підрозділи КДІФК обладнувалися сучасною дослідницькою і діагностичною апаратурою, технічними засобами навчання, різноманітним устаткуванням.
У навчальній діяльності інституту активно розвивався і такий напрям, як навчання іноземних громадян. Загалом (з 1955 по 1990 рр.) чисельність іноземних студентів, котрі отримали дипломи КДІФК, становила 450, а крім того - ще 90 аспірантів і 50 стажерів.
Поряд із навчальною та методичною роботою в КДІФК у період 1945-1990 рр. активно проводилися фундаментальні та прикладні дослідження, спрямовані, перш за все, на наукове обґрунтування вітчизняної системи фізичного виховання і спорту.
В інституті у різні роки працювали багато досвідчених науковців, завдяки яким формувався високий інтелектуальний потенціал КДІФК, зміцнювалися й примножувалися широко відомі не лише в СРСР, а й у світі науково-практичні школи, біля витоків яких стояли чимало видатних вчених та інших талановитих фахівці.
Завжди вагоме місце у діяльності інституту посідала спортивна робота: це переконливо підтверджувалося численними перемогами вихованців КДІФК, котрі у складах збірних команд тодішнього СРСР успішно виступали на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи з різних видів спорту та на інших великих міжнародних змаганнях. Таким досягненням, зокрема, сприяла плідна діяльність спортивно-педагогічних і медико-біологічних кафедр інституту та проблемної науково-дослідної лабораторії високих тренувальних навантажень, а також утворених на базі КДІФК експериментальних центрів олімпійської підготовки з плавання і велосипедного спорту, комплексних наукових груп з гандболу, велоспорту, тощо.
Київський державний інститут фізичної культури дав путівку в життя ще кільком спеціалізованим вищим навчальним закладам цього профілю. Зокрема, коли у 1946 р. було відкрито Львівський державний інститут фізичної культури, з Києва до Львова спрямували групу викладачів КДІФК - фахівців з різних видів спорту, теорії і методики фізичного виховання та інших навчальних дисциплін.
У 1970 р. в Дніпропетровську було утворено педагогічний факультет КДІФК, на базі якого у 1979 р. сформувався Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту. В 1979 р. у Харкові відкрили спортивний факультет КДІФК, на базі якого згодом було утворено Харківський державний інститут фізичної культури. Аналогічним чином було сформовано філіал КДІФК у Донецьку, який дещо пізніше (у 1996 р.) було перетворено у Донецький державний інститут здоров'я, фізичного виховання і спорту.
Викладачі, тренери, науковці КДІФК завжди брали активну участь у різних формах міжнародного співробітництва. Це стосувалося не лише підготовки в інституті фахівців для сфер фізичної культури і спорту - іноземних громадян з більш як 60 держав Європи, Азії, Африки, Америки, але й праці викладачів і тренерів КДІФК у різних країнах, участі у міжнародних конгресах, конференціях і симпозіумах тощо.
Принципово новий етап в історії вищого навчального закладу розпочався з часу здобуття Україною у 1991 р. державної незалежності. Тоді він став головним в Україні у цій галузі й отримав можливість активно впливати на всю систему підготовки фахівців фізичного виховання і спорту, приймати рішення щодо розвитку системи освіти, спортивної науки, підготовки науково-педагогічних кадрів, самостійно розвивати міжнародне співробітництво.
У 1993 р. Київський державний інститут фізичної культури було перетворено в Український державний університет фізичного виховання і спорту, наслідком чого стала активізація діяльності колективу щодо фундаменталізації освіти, впровадження досягнень передового зарубіжного досвіду, зміцнення матеріально-технічної бази - як для підготовки кадрів фахівців, так і для розвитку наукових досліджень. Були збудовані й здані в експлуатацію кілька нових навчальних корпусів. Спортивні зали і аудиторії оснащувалися сучасним обладнанням.
У 1998 р. університет було акредитовано за найвищим - четвертим - рівнем, завдяки чому вуз отримав можливість не тільки здійснювати підготовку фахівців на всіх «щаблях» системи освіти, а й самостійно розв'язувати найважливіші питання своєї життєдіяльності.
У тому ж році, враховуючи значний вклад цього вищого навчального закладу в розвиток освіти і наукових досліджень, у поширення фізкультурного руху, підготовку висококваліфікованих кадрів та спортсменів високого класу, а також беручи до уваги загальнодержавне і міжнародне визнання його діяльності, Українському державному університету фізичного виховання і спорту було надано статус національного, й відтоді він отримав назву - Національний університет фізичного виховання і спорту України.
Це стало додатковим стимулом для його подальшого розвитку університету. Зокрема, значно розширилася номенклатура спеціальностей, з яких у НУФВСУ готують фахівців: паралельно із традиційними (викладачі фізичного виховання і тренери з різних видів спорту), в університеті почали здійснювати підготовку спеціалістів зі спортивної кінезіології, спортивної фізіології, спортивної психології, спортивної медицини, менеджменту та маркетингу в сферах фізичного виховання і спорту тощо.
Засновано нові наукові періодичні видання: до журналу «Наука в олимпийском спорте», який видається з 1994 р., додалися ще два - «Теорія і методика фізичного виховання і спорту» та «Спортивна медицина».
Відкрилися у НУФВСУ оснащені за високими міжнародними стандартами Центр спортивної травматології (з клінікою) і Центр реабілітації.
При НУФВСУ (у 1994 р.) було утворено спеціалізоване видавництво «Олімпійська література», яке, забезпечує навчальний процес і наукову діяльність сучасною вітчизняною і зарубіжною (у перекладах) літературою (підручниками, навчальними посібниками, науковими монографіями, енциклопедичними та іншими виданнями).
НУФВСУ налагодив співробітництво з Міжнародним олімпійським комітетом, Всесвітньою радою зі спортивної науки і фізичного виховання, Міжнародною олімпійською академією, Національним олімпійським комітетом України та іншими організаціями. Університет став членом Європейської мережі спеціальних вищих навчальних закладів, встановив тісні контакти з провідними вищими навчальними закладами і науковими центрами Канади, Іспанії, Франції, Німеччини, Китаю, Польщі, Бразилії, Колумбії та інших країн.
Університет став одним з основних ініціалізаторів утворення Асоціації вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту країн Східної Європи і Центральної Азії та одним з ініціалізаторів і організаторів регулярного проведення (як в столиці України, так і у низці інших держав) представницьких міжнародних наукових конгресів «Олімпійський спорт і спорт для всіх».
З ініціативи університету в системі спеціальної освіти і підготовки науково-педагогічних кадрів було виділено самостійний напрям «Олімпійський спорт», що дозволило створити і в інших вузах галузі за прикладом НУФВСУ - відповідні кафедри та здійснювати підготовку фахівців різного профілю для потреб олімпійського спорту.
Різні напрями фундаментальних і прикладних наукових досліджень розробляють нині у НУФВСУ професори Володимир Платонов, Марія Булатова, Мирослав Дутчак, Юрій Шкребтій, Лариса Шахліна, Тетяна Круцевич, Віталій Кашуба, Юрій Мічуда, Сергій Матвєєв, Геннадій Лісенчук та інші.
У НУФВСУ плідно й з високою активністю працюють Науково-дослідний інститут, аспірантура і докторантура, спеціалізована рада із захисту кандидатських і докторських дисертацій, бібліотека та інші структури.
В університеті функціонує спортивний клуб, активно розвивається багатогранна спортивна робота. Серед вихованців вузу часів незалежної України - чимало чемпіонів і призерів Олімпійських ігор, переможців та призерів чемпіонатів світу і Європи, Всесвітніх Універсіад тощо.
Загалом - за період з 1952 по 2008 рр. включно - вихованці цього вищого навчального закладу (студенти, аспіранти, випускники КДІФК, УДУФВС, НУФВСУ) завоювали 270 олімпійських медалей різного ґатунку (109 золотих, 74 срібні, 87 бронзових).
Протягом всієї історії вузу в ньому було підготовлено 110 заслужених майстрів спорту і понад 350 майстрів спорту міжнародного класу.
З 1986 по 2012 рр. ректором вищого навчального закладу (інституту, згодом університету) був відомий вчений у галузі теорії і практики фізичного виховання і спорту, доктор педагогічних наук, професор, академік Української академії наук Володимир Платонов - заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки, відзначений не лише державними нагородами нашої країни, а й найвищою відзнакою Міжнародного олімпійського комітету - Олімпійським орденом.
У червні 2012 р. ректором університету став доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України Євгеній Імас.
З метою реалізації основних положень Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» у частині модернізації та оптимізації мережі вищих навчальних закладів України за ініціативи НУФВСУ Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України були здійснені відповідні заходи щодо приєднання до Національного університету фізичного виховання і спорту України двох відокремлених структурних підрозділів - Івано-Франківського коледжу фізичного виховання і Донецького державного інституту здоров’я, фізичного виховання і спорту.
У 2012 році укладено угоду про співпрацю між Національним університетом фізичного виховання і спорту України та Національною академією Служби безпеки України, якою визначено основні напрями співробітництва, зокрема військова підготовка студентів Національного університету фізичного виховання і спорту України на базі Національної академії СБУ.
З 2013 року університет тісно співпрацює з Національною академією педагогічних наук України; Інститутом проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, Державною установою «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії» МОЗ України; Медичним центром доктора Бубновського, Київським медичним університетом УАНМ; Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського та іншими науковими та громадськими організаціями.
З 2016 року університетом було підписано низку важливих документів з міжнародного партнерства, а саме: Угоди про взаємодію та співпрацю зі створення і діяльності національної мережі з оздоровчої рухової активності в Україні та реалізації профілактичної програми «Ваше здоров’я – у ваших руках» з компанією «Бриджинг солюшнз інтернешенел» (Велика Британія); Грантової угоди з Посольством Японії в Україні щодо реалізації проекту з придбання професійного поліграфічного обладнання для видавництва університету «Олімпійська література»; угод про співпрацю з вищими навчальними закладами Китайської Народної Республіки (Столичним університетом фізичного виховання і спорту, Тяньцзіньським університетом спорту, Уханьським університетом спорту), Польщі (Університетом фізичного виховання імені Юзефа Пілсудського в Варшаві, Університетом економіки в Бидгощі).
