16 квітня 2026 року в Києві відбулася відкрита експертна зустріч «Від поранення до перемоги: чи готова Україна до нової системи реабілітації?», яка стала не просто дискусійною платформою, а спробою сформувати спільне бачення майбутньої моделі адаптивного спорту та реабілітації в Україні.
Подія об’єднала представників державних інституцій, профільних міністерств, науково-освітнього середовища, Національного олімпійського комітету України, громадських організацій, спортивної спільноти, реабілітаційних центрів та самих ветеранів - тих, для кого ця система має працювати в першу чергу.
Повномасштабна війна кардинально змінила соціальну структуру українського суспільства. Тисячі військових повертаються до цивільного життя з пораненнями - як фізичними, так і психологічними. У цьому контексті реабілітація перестає бути вузькопрофільною медичною темою і стає питанням національної стійкості.
Адаптивний спорт у цьому процесі відіграє значно ширшу роль, ніж просто фізична активність. Це інструмент: фізичного відновлення, психоемоційної стабілізації, соціальної інтеграції, формування нової ідентичності після травми.
Проте головний виклик, який неодноразово звучав під час зустрічі, - відсутність системності.
Відкриваючи захід, директор навчально-реабілітаційного центру НУФВСУ Віктор Корж одразу окреслив ключову проблему: в Україні вже існує чимало ініціатив, але вони залишаються фрагментованими. «Фізкультурно-спортивна реабілітація та адаптивний спорт - це надзвичайно важлива соціальна складова, яка має служити відновленню та соціальній інтеграції наших ветеранів, які отримали поранення. Це вимагає індивідуального підходу, професійного медичного супроводу та врахування стану здоров’я кожного. Лише тоді ці інструменти дійсно принесуть користь і не нашкодять. Спорт і фізична реабілітація — це потужні інструменти, які повинні базуватися на глибоких знаннях і відповідальності і лише тоді вони дійсно принесуть користь і не нашкодять».
Його теза задала тон усій дискусії: мова йде не про створення нових окремих проєктів, а про побудову цілісної екосистеми.
Окрему увагу було приділено ролі освіти у формуванні цієї системи. Т.в.о. ректора Національного університету фізичного виховання і спорту України Ольга Борисова наголосила на стратегічному значенні підготовки фахівців. «Сьогодні університети мають виходити за межі класичної освіти і ставати центрами формування нової системи реабілітації.
Ми говоримо про підготовку спеціалістів, які працюватимуть на перетині спорту, медицини та психології. Саме такі кадри забезпечать якість і безпеку процесу відновлення ветеранів».
Цей підхід підкреслює, що проблема адаптивного спорту - не лише організаційна, а й кадрова. Без системної підготовки спеціалістів навіть найкращі програми не зможуть працювати ефективно.
Важливим блоком обговорення став аналіз досвіду США та Ізраїлю - країн, які мають багаторічну практику роботи з ветеранами.
Артем Гончаренко, керівник інституту реабілітації, реінтеграції та професійного розвитку "Архітектура Стійкості" КНУБА, акцентував увагу на тому, що ключовою відмінністю цих систем є їхня інтегрованість. «У США та Ізраїлі адаптивний спорт не існує окремо — він інтегрований у державну політику реабілітації. Це частина безперервного процесу: від госпіталю до повноцінного повернення в суспільство. Україні важливо не просто перейняти досвід, а правильно вбудувати його у власну систему».
Фактично, йдеться про перехід від “допомоги після травми” до моделі “супроводу людини на всіх етапах відновлення”.
Одним із найсильніших моментів зустрічі став виступ ветерана Вадима Гончаренка, який поділився власним досвідом участі у міжнародних змаганнях. «Адаптивний спорт — це не лише про фізичне відновлення. Це про повернення віри в себе, про можливість знову відчути контроль над своїм життям. Саме через спорт я зміг знайти нову мотивацію і повернутися до активного життя».
Його слова фактично підтвердили те, про що говорили експерти: ефективність системи вимірюється не кількістю програм, а змінами в житті конкретних людей.
Також серед учасників зустрічі були: голова Спортивного комітету України Ілля Шевляк; начальник управління фізичного та ментального здоров’я Міністерства у справах ветеранів України В’ячеслав Черненко та інші гості, які брали активну участь у дискусії.
Одним із головних висновків зустрічі стала необхідність реальної співпраці між: державою, освітніми установами, бізнесом, громадськими організаціями. Без такої взаємодії система адаптивного спорту залишатиметься фрагментованою і не зможе забезпечити довготривалий ефект.
Зустріч в Національному університеті фізичного виховання і спорту України показала, що в Україні вже сформовано розуміння проблеми та наявні всі ключові гравці для її вирішення. Однак наступний крок - це консолідація зусиль заради повноцінного повернення ветеранів до повноцінного життя.
Адаптивний спорт сьогодні - це не лише про фізичну активність. Це про нову соціальну політику, про повернення людей до життя, про здатність держави відповідати на виклики війни.
І головне питання, яке залишилося після заходу: чи зможе Україна об’єднати всі ці зусилля в єдину систему, яка працює не точково, а для кожного ветерана?
Відповідь на нього залежить не від слів, а від рішень, які будуть прийняті найближчим часом.
