Наукові школи

У 1991 р. по завершенні роботи у Державному комітеті Української РСР з фізичної культури і спорту прийшов у КДІФК Михайло Макарович Бака.

З 1972 р. він обіймав посаду голови Держкомспорту УРСР і багато зробив для розвитку фізкультурно-спортивного руху, вдосконалення матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту, підготовки українських спортсменів до участі в Олімпійських іграх. Маючи величезний практичний досвід у сфері управління галуззю, М.М. Бака очолив кафедру соціально-економічних та організаційно-правових основ фізичної культури і спорту.

Невдовзі йому вдалося узагальнити накопичений за час роботи на відповідальній керівній посаді досвід й успішно впровадити його у практику підготовки фахівців зі спортивного менеджменту, захистити докторську дисертацію на тему "Организационно-методологические основы развития физической культуры и спорта в Украинской ССР". Наукові інтереси М.М. Баки надзвичайно широкі. Вони пов'язані з організацією фізкультурно-спортивного руху, його історією, фізкультурно-оздоровчою роботою у виробничій сфері, фізичним та військово-патріотичним вихованням молоді, розвитком ветеранського руху у сфері фізичної культури і спорту.

М.М. Бака опублікував серію наукових праць, чільне місце серед яких посідають "Олимпийская подготовка спортсменов Украины" (1983), "Социально-биологические проблемы физической культуры и спорта" (1983), "Теоретико-методическая концепция управления системой развития массовой физической культуры и спорта на Украине" (1990), "Фізичне і військово-патріотичне виховання молоді" (2004), "Фізична та військово-прикладна підготовка допризовної молоді" (2004).

У 1980 р. завідувачем кафедри гімнастики КДІФК став Віктор Миколайович Болобан. З 1986 – 1994 – доцент, професор кафедри спортивних видів гімнастики, КДIФК; 1994 – 1998 – проректор з НДР КДIФК, НУФВСУ; 1998 – 2000 – директор НДI фізичної культури і спорту України, Міністерство спорту України. З 2000 року працював професором кафедри індивідуальних видів спорту Факультету фізичного виховання і спорту в Білій Підлясці Академії фізичного виховання Юзефа Пілсудського в Варшаві, Польща, у 2008 р. – професор кафедри гімнастики Інституту спорту Академії фізичного виховання Юзефа Пілсудського в Варшаві, Польща.

 З 2010 року по теперішній час професор кафедри спортивних видів гімнастики і танців, НУФВСУ, головний науковий співробітник лабораторії біомеханічних технологій в фізичному вихованні і олімпійському спорті НДI НУФВСУ.
В.М. Болобан є доктором педагогічних наук, професором, заслуженим професором Національного університету фізичного виховання і спорту України, заслуженим діячем науки і техніки України, дійсним членом Украïнськоï академіï наук (входить до складу Відділення фізичної культури і спорту УАН), та дійсним членом Балтiйськоï педагогiчноï академiï наук.
Він не тільки забезпечив стабільну й успішну роботу колективу кафедри у всіх напрямах її діяльності, але й зробив значний особистий внесок у розвиток спортивної науки, підготовку науково-педагогічних кадрів, науково-методичне забезпечення підготовки найсильніших українських спортсменів, що спеціалізувалися в різних видах спорту зі складною координацією рухів.
Більш ніж 40 років розробляє науковий напрям пов'язаний з дослідженням дидактичних та біомеханічних технологій підвищення спортивно – технічної майстерності у видах спорту зі складною координаційною структурою рухів.
Крім того, науковими інтересами та змістом праці професора В.М. Болобана є: методологія наукових досліджень; теорія та практика семінарів магістерських; теорія та методика викладання спортивних видів гімнастики; системова стабілографія – методологія і метод вимірювання, аналізу, оцінки статодинамічної стійкості тіла спортсмена та системи тіл; сенсомоторна координація як основа технічної підготовки і технічної підготовленості спортсменів; позні орієнтири рухів спортсменів – методологія і метод оцінки спортивної техніки вправ та основа до розробки дидактичної технології навчання їм; макрометодика навчання вправам складним за координацією в структурі багаторічної підготовки спортсменів.
В.М. Болобан є автором бiля 300 наукових і методичних праць. Серед яких: підручник «Спортивная акробатика», учбові та методичні посібники, статті в наукових журналах рiзних краïн свiту, монографiя «Регуляция позы тела спортсмена», 2013.
В рiзнi часи, як член комплексних наукових груп, професор В.М. Болобан здійснював науково–методичне забезпечення пiдготовки cпортсменiв до чемпiонатiв свiту, Iгор Олiмпiад зi спортивноï гімнастики, спортивноï акробатики, стрибкiв у воду, стрибків на батуті.
Професор В.М. Болобан підготував 13 кандидатів педагогічних наук, 3 докторів педагогічних наук, 53 магicтрiв, які нині плідно працюють в Україні та за її межами.
Брав участь у крайових і міжнародних наукових конгресах, конференціях та семiнарах тренерiв в краïнах свiту: Бiлорусiï, Болгарiï, Грецiï, Iндiï, Iталiï, Китаю, Польщi, Росiï, США, Угорщинi, Францiï та ін.
Як тренер підготував абсолютного чемпіона світу 1993 року серед юніорів зі спортивної aкробатики (стрибки на доріжці ) Андрія Полонця студента КДIФК (перший тренер I.I. Днiпров).
В.Болобан є членом Міжнародної асоціації «Спортивна моторика»; Європейського коледжу спортивних наук; редакційної колегії наукового журналу « Polish Journal of sport and tourism»; Вченої ради НУФВСУ; редакційної колегії наукового журналу «Наука в олiмпiйському спортi»; спецiалiзованої ради НУФВСУ; Экспертної ради (ДАК) МОН Украïни.
Заслуги В.М. Болобана були високо оцінені державою — його визнано гідним звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (2000 р.).

В яскравій історії вітчизняного спорту почесне місце посідає Іван Андрійович Бражник. У перші дні після заснування Державного інститут фізичної культури України І.А. Бражнику було запропоновано викладати в інституті гімнастику — основну на той час спеціальну дисципліну, а 1934 р. Іван Андрійович очолив кафедру гімнастики, якою завідував з деякими перервами до 1962 р.

Ще в одній сфері проявив себе І.А. Бражник як талановитий педагог та організатор. Він був постійним режисером-постановником масових спортивно-гімнастичних виступів на різноманітних святах на громадських засадах. Відомий І.А. Бражник і як автор великої кількості навчально-методичних посібників, програм з фізкультури для шкіл та технікумів, які надавали неоціненну допомогу в роботі молодим викладачам і тренерам. Його внесок у формування та розвиток гімнастичної термінології важко переоцінити.

Іван Андрійович прагнув поставити спортивну науку на службу практиці, у своїй науковій діяльності виходив із потреб сьогодення. Так само він орієнтував своїх численних учнів, результати досліджень яких незмінно привертати увагу на всесоюзних наукових конференціях та симпозіумах. Шість вихованців Бражника успішно захистили кандидатські дисертації. Результати його пошуків в галузі теорії і методики навчання і тренування гімнастів викладено у книзі "Питання гімнастики", що була видана у 1940 р., а також низці спортивних видань 1950—1960-х років.

У 2001—2002 рр. поступово став формуватися відносно самостійний напрям, пов'язаний із розвитком ефективної методології олімпійської освіти. Його актуальність визначалася тією величезною роллю, яку відіграє Міжнародний олімпійський комітет і Міжнародна олімпійська система в цілому у поширенні знань про олімпійський спорт — його ідеали, досягнення, принципи і вплив на громадське життя кожної країни і світового співтовариства, а реальність реалізації — тим величезним фактичним матеріалом, який було накопичено у процесі багаторічної розробки в університеті олімпійської проблематики.

Розробку цього напряму очолила професор Марія Михайлівна Булатова — президент Олімпійської академії України і голова комісії олімпійської освіти і культури НОК України. За короткий період М.М. Булатова зуміла сформувати дійовий підхід до вирішення проблеми, залучити до роботи не тільки співробітників університету, але й багатьох фахівців із різних регіонів України, довести значущість цієї роботи Національному олімпійському комітетові України й отримати його повну підтримку, Міністерству освіти і науки України, основним засобам масової інформації.

М.М. Булатова спромоглася довести, що олімпійська освіта широких верств населення й у першу чергу шкільної і вузівської молоді не може йти тим шляхом, який має місце в системі підготовки фахівців фізичного виховання і спорту, тобто простим введенням до навчального плану вузів відповідних дисциплін. Необхідним є формування особливої методології, що ґгрунтується на широкому інтересі представників різних вікових і соціальних верств населення, тобто не на нав'язливому наданні інформації про олімпійський рух, а у цікавих і емоційних формах, спроможних не просто знайти місце в офіційній системі освіти і виховання, заповнити вільний час, привернути увагу людей до цієї сфери життя, перейнятися філософією олімпізму, різноманітними подіями, фактами, закономірностями олімпійського руху тощо. Першим кроком у цьому напрямі стало видання комплекту з 10 яскравих, інформативних плакатів, які здобули величезну популярність і заповнити коридори і зали багатьох вузів, шкіл, спортивних організацій тощо. Нині спільно з НОК України і спонсорами ОАУ вирішує питання, як випустити 50 тисяч комплектів плакатів для забезпечення всіх загальноосвітніх і спортивних шкіл, вищих навчальних закладів і різних спортивних організацій. Важливим кроком у популяризації ідей олімпізму стало видання книжки для дітей "Твій перший олімпійський путівник", що швидко здобула популярність серед читачів.

Важливу роль в олімпійській освіті повинна зіграти і система різноманітних захоплюючих акцій — конкурсів, ігор, теле- і радіовікторин тощо, здатних викликати активність та інтерес у найбільш широких верств населення. Вже перші кроки у цьому напрямі (всеукраїнські конкурси дитячого малюнка, всеукраїнські конкурси віршів, творів з олімпійської тематики, захоплююча гра "Олімпійські перегони" для дітей молодшого шкільного віку тощо) викликали величезний інтерес не тільки в учасників цих заходів, а й їхніх батьків, учителів шкіл, представників різних громадських організацій і засобів масової інформації.

Професор Леонід Вікторович Волков успішно розвиває почату ним ще в 1960-х роках розробку наукових проблем спортивного відбору. Результати його досліджень представлені докторською дисертацією та рядом книжок на цю тему: "Теория спортивного отбора: способности, одаренность, талант" (1997), "Спортивная подготовка детей и подростков" (1998), "Теория и методика детского и юношеского спорта" (2002) та інші, а також кількома десятками дисертацій, підготовлених під його керівництвом, у тому числі відомими спортсменами-боксерами.

Віталій Кличко у 2000 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук із фізичного виховання і спорту на тему "Методика вивчення здібності боксерів у системі багатоетапного спортивного відбору", а Володимир Кличко у 2001 р. — на тему "Педагогічний контроль у системі базової підготовки кваліфікованих боксерів". Дослідження в галузі спортивної медицини стосовно актуальних прикладних питань спорту вищих досягнень здійснює керівник Центру спортивної травматології, заслужений діяч науки і техніки України Віталій Миколайович Левенець. Разом зі своїми співробітниками він розв'язує завдання підвищення ефективності фундаментальної діагностики стану опорно-рухового апарату, лікування спортсменів після травм та проведення реабілітаційно-відновних заходів.

Підготовка фахівців у галузі фізичної реабілітації позитивно вплинула і на розширення спектра наукових досліджень у цій галузі. Результати досліджень одержали свій подальший розвиток у численних публікаціях з різних аспектів фізичної реабілітації. Авторами цих робіт є професори В.М. Мухін ("Фізична реабілітація", 2000), І.К. Пархотик ("Фізична реабілітація при захворюваннях органів черевної порожнини", 2003), доцент О.К. Марченко ("Фізична реабілітація у клініці нервових захворювань", 2005).

Вагомий вклад у розвиток сучасної психологічної науки, зокрема одного з напрямків її практичної реалізації в життєдіяльності спортсменів – психології спорту - внесла кандидат педагогічних наук, професор, заслужений працівник фізичної культури і спорту Валентина Іванівна Воронова. Маючи відповідну кваліфікацію психолога, отриману в Київському національному університеті ім.. Т.Г.Шевченка, ще з студентських років, а згодом в аспірантурі НУФВСУ, Валентина Воронова основуючись на школах з психології спорту А.В. Родіонова, І.М. Оніщенка, розробляла шляхи та методи впровадження психологічних знань в науково-методичну підготовку спортсменів з різних видів спорту.

 Саме тому В.Воронова є спортивним психологом Федерації футболу України та більш ніж 15 років здійснює науково-методичну допомогу футбольним командам першої та вищої ліг України.

Входить до складу науково-методичної ради ФФУ (заступник голови) та редакційних колегій журналу «Спортивний психолог», редакційної колегії матеріалів щорічної Міжнародної науково-практичної конференції «Проблемы теории и методики физической культуры и спорта, валеологии и безопасности жизнедеятельности» (Россия), редакційних колегій журналів «Наука в олимпийском спорте» та «Теорія і методика фізичного виховання і спорту», які видаються в НУФВСУ. В. Воронову як спортивного психолога визнано в країнах ближнього зарубіжжя, куди її запрошують для читання лекцій та обміну досвідом практичної роботи (Латвія, Казахстан, Білорусь). Досвід наукової роботи професор Воронова В.І. впроваджує в написання наукових посібників та розділів до них («Психологія спорту» (2007-2013); всього більше як 160 публікацій. Практичні знання, отримані за більш ніж 40 років роботи спортивним психологом з командами різного рівня та кваліфікації, В. Воронова успішно передає студентам та аспірантам. Так, до розробок наукової школи практичної психології спорту В. Вороновою як керівником залучаються магістранти зі спеціальності «Психологія спорту» - більш ніж 60 студентів та 13 аспірантів, які на сьогодні захистили дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук та успішно працюють в НУФВСУ і інших вузах України фізкультурного профілю. 

На сьогодні науково-методична практична та виховна робота Валентини Воронової успішно втілюється в життя як декана факультету здоров'я, фізичного виховання та туризму (з 2007 р.), завідувача кафедри психології та педагогіки (з 2007р.) та ученого секретаря спеціалізованої вченої ради з присудження наукового ступеня доктора наук зі спеціальності 24.00.01 - «олімпійський та професійний спорт».

Серед плеяди прославлених особистостей, які зробили неоціненний внесок у розвиток інституту, однією з найяскравіших постатей був професор Іван Вікторович Вржесневський. Іван Вікторович народився 1911 р. у Чернігові в сім'ї викладача фізики та математики реального училища. Він рано почав працювати: після закінчення школи-семирічки працював у Сумах продавцем у книжковому магазині, потім — зварювальником-автогенником на заводі хімічного машинобудування. У 1931 р. 20-річний Вржесневський вступив до Державного інституту фізичної культури України, який тоді знаходився у Харкові. У 1935 р. успішно закінчив навчання, захистив дипломну роботу на "відмінно" і залишився працювати в інституті викладачем кафедри плавання. Іван Вікторович захоплювався багатьма видами спорту, але основними для нього завжди були плавання і водне поло. У 1937 р. І. Вржесневський очолює кафедру плавання ДІФКУ й одночасно навчається в аспірантурі, яку закінчує 1940 р.

У серпні 1941-го І.В. Вржесневський був призваний в армію і всю війну перебував на фронті, пройшов шлях від командира взводу до командира саперного батальйону. Весною сорок четвертого року, перед наступом на Сандомирському плацдармі, батальйон майора Вржесневського у найкоротший строк звів міст через Віслу, забезпечивши переправу наших танків. 

Уміння плавати допомогло йому врятувати життя понад півсотні бійців під час форсування Дону. Перші підрозділи закріпилися на протилежному березі. Ворог вів посилений обстріл місця переправи і бійцям часто доводилося залишати плоти і понтони, дістаючись берега плавом. За 20—30 метрів від берега їх здебільшого полишали сили. Ось тут і довелося Івану Вржесневському займатися порятунком тих, хто тонув, надавати допомогу стомленим.

Після розгрому фашистської Германії батальйон майора І.В. Вржесневського було переведено на Далекий Схід, де він воював із самураями.

Після демобілізації у 1946 р. Івана Вікторовича було призначено директором Київського державного інституту фізичної культури, яким він керував протягом трьох важких повоєнних років, очолюючи одночасно кафедру плавання. З 1949 р. він виконував обов'язки завідувача кафедри. Надалі йому ще не раз доводилося поєднувати справи загальноінститутські з кафедральними. Наприклад, у 1954—1959 рр. він був проректором з наукової роботи.

І.В. Вржесневський вирізнявся широким колом інтересів: активно займався спортом і тренерською діяльністю, підготував до друку підручник "Плавание" (1952), за яким у 1954 р. захистив у Державному Центральному інституті фізичної культури в Москві кандидатську дисертацію.

Вржесневський-тренер виховав цілу плеяду відомих плавців, серед яких були рекордсмени і чемпіони країни та Європи. Варто назвати таких відомих у вітчизняному плаванні учнів Івана Вржесневського, як Юрій Короп і Анатолій Драпей. Вржесневський завжди перебував у стані творчого пошуку, захоплено займаючись підвищенням ефективності процесу підготовки плавців — як за рахунок її методичних аспектів, так і шляхом удосконалення індивідуальної техніки спортсменів. Можна навести як приклад таку подію: великий резонанс мала перемога Юрія Коропа, яку він виборов на чемпіонаті СРСР (1948 р.) у легендарного і майже непереможного плавця Леоніда Мешкова. Тоді Ю.О. Короп застосував розроблений Вржесневським оригінальний варіант техніки плавання батерфляєм.

Тренерська діяльність Івана Вікторовича в плаванні ніяк не обмежувалася масштабами України. Він був одним із тренерів збірної команди СРСР, тому частину свого часу проводив у Москві та інших містах країни.

Студенти різних поколінь, які спеціалізувалися в НУФВСУ на кафедрі плавання, яку очолював Іван Вікторович, мабуть, на все життя запам'ятали його не лише як досвідченого і обізнаного педагога, але і як чуйного та дбайливого керівника, доброзичливу та привабливу людину. Заняття, які він проводив в аудиторії та в басейні, завжди вирізнялися творчим підходом, прагненням перетворити навчальний процес у максимально наочний і дохідливий.

Іван Вікторович приділяв увагу різним напрямам наукових досліджень і формуванню наукових основ процесу підготовки спортсменів високого класу, зв'язку науково-дослідної роботи з практичною діяльністю. Якщо до цього (1930—1950-ті роки) у вітчизняному спорті педагоги-тренери були практиками, які спиралися на свій досвід, інтуїцію і застосовували, в основному "метод спроб і помилок", то в 1960—1970-ті роки ситуація стала суттєво змінюватися. В.І. Вржесневський одним із перших у країні підняв питання про необхідність суттєвого впливу науки на практичну діяльність у спорті. При цьому, він доклав немало зусиль, розробляючи питання як об'єктивізації наукових досліджень, так і перенесення прикладних розробок у сфері спорту на строгі наукові засади.

Дуже характерною ілюстрацією наукової діяльності І.В. Вржесневського є дійсно новаторська для тих часів книга "Организация и методика научных исследований в области физической культуры и спорта", яку Іван Вікторович — основний автор та ідеолог — підготував у другій половині 1950-х років. У цій книзі-посібнику, що вийшла в Москві у 1966 р., Вржесневський переконливо пропагує необхідність застосування в науковій роботі сучасних методів досліджень, точних вимірів, використання для цих потреб нових приладів, апаратури, обладнання і пристроїв, які б дозволили об'єктивізувати як процес наукових досліджень, так і обробку їх результатів. Крім того, у посібнику наведені корисні рекомендації з організації науково-дослідної роботи, її планування, аналізу та узагальнення отриманих даних.

І.В. Вржесневський одним із перших зрозумів необхідність широкого підходу до розв'язання наукових проблем і схильність до інтеграції різних галузей знань стосовно спорту вищих досягнень, турбуючись насамперед про гармонійне поєднання спортивно-педагогічних та медико-біологічних досліджень. У роботах, які, інтегруючись, набули комплексного міждисциплінарного і міжкафедрального характеру, спортивно-педагогічне спрямування досліджень представляли професор Іван Вржесневський зі своїми численними учнями, а медико-біологічне — професор Михайло Горкін та його учні, співробітники та однодумці.

У 1960-ті роки І.В. Вржесневський ініціював всебічне вивчення різних особливостей впливу великих тренувальних навантажень на організм спортсмена з проведенням різноманітних наукових досліджень та великих за обсягом експериментів. Їх результати знайшли своє відображення в доповіді "Великі навантаження в системі тренування спортсменів", представленій Іваном Вікторовичем на Всесоюзній методичній конференції з питань системи спортивного тренування, яка проходила в Москві в 1962 р. У доповіді йшлося про застосування великих тренувальних навантажень, у результаті яких відбувається відносно глибока мобілізація внутрішніх резервів організму спортсмена, а не просто великого за обсягом напруження.

Великий резонанс викликала стаття професора І.В. Вржесневського "Навантаження і його планування в процесі спортивного тренування", опублікована у 1964 р. у збірнику "На голубых дорожках", виданому у московському видавництві "Физкультура и спорт". У ній подається глибоке наукове обгґрунтування тлумачення терміна "навантаження", всебічно розглядаються різні аспекти проблеми визначення величини навантаження та дозування його в системі тренування — однієї з найскладніших проблем підготовки спортсменів, подається градація навантажень (мале, середнє, значне, велике, надмірне) і показано їх вплив на організм спортсмена, який тренується. У статті приділяється велика увага й актуальним питанням системи тренування, яка передбачає таку побудову навчально-тренувального процесу, де багаторічні безперервні заняття поділяються на ряд взаємопов'язаних повних чи великих циклів, органічно поєднаних між собою.

Професор І.В. Вржесневський у своїх працях тих років часто розглядав питання періодизації підготовки спортсменів у рамках тренувального року і надзвичайно гостру й важливу для практики спорту проблему безпосередньої підготовки до головних змагань сезону, щоб підвести до них спортсмена на "піку" форми, зокрема з використанням для цього різних педагогічних, технічних (тренажерів) та інших засобів стимулювання підвищення працездатності і прискорення процесів відновлення організму спортсмена після великих тренувальних і змагальних навантажень. Всебічно вивчалися як механізми стомлення та відновлення, так і особливості чергування навантажень і відпочинку тощо.

Іван Вікторович займався питаннями наукового обґгрунтування місця середніх циклів (пізніше вони отримали назву мезоциклів) у процесі спортивної підготовки, раціональної побудови тижневих мікроциклів як основних елементів структури підготовки спортсменів, режимів, які використовуються в тренувальному процесі, і пошуку оптимальних елементів структури рухів (спортивної техніки).
Робота І.В. Вржесневського у сфері планування навантажень та побудови різних структурних утворень тренувального процесу заклали наукову базу для різкої інтенсифікації тренувального процесу, що відбулася у світовому спорті у першій половині 1970-х років, значно вплинула на якість цього процесу.

І.В. Вржесневським були висунуті ідеї та ініційовані теоретичні дослідження, спрямовані на вивчення специфіки підготовки спортсменів — чоловіків і жінок — з урахуванням особливостей їхнього організму. Надалі ідеї І.В. Вржесневського були широко розвинені у НУФВСУ його послідовниками.

Ці приклади переконливо свідчать про те, що професор І.В. Вржесневський правомірно вважається одним із засновників вітчизняної школи спортивної підготовки, яка нині успішно розвивається й удосконалюється в Україні та інших державах, утворених на пострадянському просторі.