Наукові школи
Особливе місце в історії НУФВСУ завжди належало науці про фізичну культуру і спорт. Тут завжди приділяли велику увагу науковому обґрунтуванню вітчизняної системи фізичного виховання і його складової — спортивної підготовки атлетів високого класу. У розвитку науки про фізичну культуру і спорт, її глибинних досліджень, що визначили основні наукові напрями, величезна заслуга належить ученим Університету. Праці його професорів, доцентів, викладачів охоплюють усі галузі наукових знань у цій сфері.
Поняття "наукова школа" трактується неоднозначно. Енциклопедичний словник визначає його як напрям у науці, пов'язаний єдністю основних поглядів, спільністю або наступністю принципів і методів. З позиції психології — це первинне коло творчого єднання, мала соціальна група, де народжується учений. Існує три типи наукових шкіл, що вирізняються своїми завданнями і функціями: науково-освітня школа, дослідницький колектив, науковий напрям. Відповідно до даної класифікації наукові школи Університету належать переважно до науково-освітнього типу. Вони розрізняються за своєю спрямованістю і часом створення, але їх об'єднує спільна мета — забезпечення підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі фізичної культури і спорту та розвиток спортивної науки.
Національний університет фізичного виховання і спорту набув слави насамперед завдяки інтелектуальному потенціалу колективу, давнім творчим традиціям, що постійно примножувалися, відомим далеко за межами нашої країни науково-практичним школам, у витоків яких стояли видатні вчені, талановиті спеціалісти, які багато зробили для розвитку ряду актуальних напрямів науки й практики. Вони підготували десятки учнів, забезпечивши спадкоємність поколінь і, як наслідок, досягнення нових успіхів уже на вищих рівнях, що відповідають неухильно зростаючим вимогам сучасності. Саме це, а також творчі взаємозв'язки як всередині колективу, так і в різних зовнішніх сферах, помножені на розуміння нагальних проблем галузі та її насущних запитів, визначають сьогодні потенціал та перспективи університету.
На різних етапах розвитку університету в ньому плідно працювали справді неординарні особистості, які лишили помітний слід в науці й практиці фізичного виховання і спорту, заклавши основи науково-практичних шкіл, що від покоління до покоління набували ще більшої сили. Серед них варто назвати наприклад І.А. Бражника, І.В. Вржесневського, С.Д. Романенка, Р.В. Чаговця, Є.І. Івахіна, М.Я. Горкіна, В.В. Колесникова, З.П. Синицького, П.З. Гудзя, О.В. Качоровську, Л.Я. Євгеньєву, В.В. Петровського, О.Р. Радзієвського, А.З. Колчинську та інших визначних людей.
- Бака Михайло Макарович, доктор педагогічних наук, професор
- Болобан Віктор Миколайович, заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук, професор
- Бражник Іван Андрійович, завідувач кафедри гімнастики
- Булатова Марія Михайлівна, заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук, професор
- Волков Леонід Вікторович, доктор педагогічних наук, професор
- Воронова Валентина Іванівна, заслужений працівник фізичної культури і спорту, кандидат педагогічних наук, професор
- Вржесневський Іван Вікторович, кандидат педагогічних наук, професор
- Гамалій Володимир Васильович, кандидат педагогічних наук, професор
- Горкін Михайло (Мусій) Якович, доктор медичних наук,професор
- Душанін Станіслав Анатолійович, доктор медичних наук,професор
- Дяченко Андрій Юрійович, доктор наук з фізичного виховання і спорту,професор
- Жмарьов Микола Васильович, кандидат педагогічних наук, професор
- Запорожанов Вадим Олександрович, заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук, професор
- Івахін Євген Іванович, кандидат педагогічних наук,професор
- Іващенко Людмила Яківна, доктор педагогічних наук, професор
- Володимир Миколайович Ільїн, доктор біологічних наук,професор,член-кореспондент Української академії наук
- Качоровська Ольги Володимирівна, доктор медичних наук,Професор
- Кашуба Віталій Олександрович, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
- Віктор Васильович Колесников, доктор медичних наук, професор
- Колчинська Ася Зеліківна, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки, академік Нью-Йоркської академії наук, доктор медичних наук, професор
- Коробейніков Георгій Валерійович, почесний працівник фізичної культури і спорту,доктор біологічних наук, професор
- Круцевич Тетяна Юріївна, заслужений діяч науки і техніки України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
- Лазарєва Олена Борисівна, доктор наук з фізичного виховання і спорту, доцент
- Лапутін Анатолій Миколайович, заслужений діяч науки і техніки України, доктор біологічних наук, професор
- Латишкевич Леонід Антонович, заслужений працівник народної освіти, кандидат педагогічних наук, професор
- Лисенко Олена Миколаївна, доктор біологічних наук, старший науковий співробітник
- Лісенчук Геннадій Анатолійович , доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
- Матвєєв Сергій Федорович , кандидат педагогічних наук, професор
- Мічуда Юрій Петрович , почесний працівник фізичної культури і спорту України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
- Міщенко Віктор Сергійович , заслужений діяч науки і техніки України, доктор біологічних наук, професор
- Моногаров Володимир Дмитрович , доктор біологічних наук,професор
- Гудзь Петро Захарович , доктор медичних наук,професор
- Петровський Валентин Васильович , кандидат педагогічних наук, професор
- Платонов Володимир Миколайович , заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук
- Радзієвський Олександр Райнольдович, доктор медичних наук,професор
- Чаговець Ростислав Всеволодович, академік АН УРСР,доктор біологічних наук, професор
- Синицький Зосима Петрович, завідувач кафедри легкої атлетики
- Фомін Сергій Кирилович, кандидат педагогічних наук, професор
- Шахліна Лариса Генріхівна, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор
- Шинкарук Оксана Анатоліївна, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, доктор наук з фізичного виховання і спорту,професор
- Шкребтій Юрій Матвійович, заслужений працівник народної освіти України,доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Михайло Макарович Бака
Доктор педагогічних наук, професор
У 1991 р. по завершенні роботи у Державному комітеті Української РСР з фізичної культури і спорту прийшов у КДІФК Михайло Макарович Бака.
З 1972 р. він обіймав посаду голови Держкомспорту УРСР і багато зробив для розвитку фізкультурно-спортивного руху, вдосконалення матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту, підготовки українських спортсменів до участі в Олімпійських іграх. Маючи величезний практичний досвід у сфері управління галуззю, М.М. Бака очолив кафедру соціально-економічних та організаційно-правових основ фізичної культури і спорту.
Невдовзі йому вдалося узагальнити накопичений за час роботи на відповідальній керівній посаді досвід й успішно впровадити його у практику підготовки фахівців зі спортивного менеджменту, захистити докторську дисертацію на тему "Организационно-методологические основы развития физической культуры и спорта в Украинской ССР". Наукові інтереси М.М. Баки надзвичайно широкі. Вони пов'язані з організацією фізкультурно-спортивного руху, його історією, фізкультурно-оздоровчою роботою у виробничій сфері, фізичним та військово-патріотичним вихованням молоді, розвитком ветеранського руху у сфері фізичної культури і спорту.
М.М. Бака опублікував серію наукових праць, чільне місце серед яких посідають "Олимпийская подготовка спортсменов Украины" (1983), "Социально-биологические проблемы физической культуры и спорта" (1983), "Теоретико-методическая концепция управления системой развития массовой физической культуры и спорта на Украине" (1990), "Фізичне і військово-патріотичне виховання молоді" (2004), "Фізична та військово-прикладна підготовка допризовної молоді" (2004).
Віктор Миколайович Болобан
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук, професор
У 1980 р. завідувачем кафедри гімнастики КДІФК став Віктор Миколайович Болобан. З 1986 – 1994 – доцент, професор кафедри спортивних видів гімнастики, КДIФК; 1994 – 1998 – проректор з НДР КДIФК, НУФВСУ; 1998 – 2000 – директор НДI фізичної культури і спорту України, Міністерство спорту України. З 2000 року працював професором кафедри індивідуальних видів спорту Факультету фізичного виховання і спорту в Білій Підлясці Академії фізичного виховання Юзефа Пілсудського в Варшаві, Польща, у 2008 р. – професор кафедри гімнастики Інституту спорту Академії фізичного виховання Юзефа Пілсудського в Варшаві, Польща.
З 2010 року по теперішній час професор кафедри спортивних видів гімнастики і танців, НУФВСУ, головний науковий співробітник лабораторії біомеханічних технологій в фізичному вихованні і олімпійському спорті НДI НУФВСУ.
В.М. Болобан є доктором педагогічних наук, професором, заслуженим професором Національного університету фізичного виховання і спорту України, заслуженим діячем науки і техніки України, дійсним членом Украïнськоï академіï наук (входить до складу Відділення фізичної культури і спорту УАН), та дійсним членом Балтiйськоï педагогiчноï академiï наук.
Він не тільки забезпечив стабільну й успішну роботу колективу кафедри у всіх напрямах її діяльності, але й зробив значний особистий внесок у розвиток спортивної науки, підготовку науково-педагогічних кадрів, науково-методичне забезпечення підготовки найсильніших українських спортсменів, що спеціалізувалися в різних видах спорту зі складною координацією рухів.
Більш ніж 40 років розробляє науковий напрям пов'язаний з дослідженням дидактичних та біомеханічних технологій підвищення спортивно – технічної майстерності у видах спорту зі складною координаційною структурою рухів.
Крім того, науковими інтересами та змістом праці професора В.М. Болобана є: методологія наукових досліджень; теорія та практика семінарів магістерських; теорія та методика викладання спортивних видів гімнастики; системова стабілографія – методологія і метод вимірювання, аналізу, оцінки статодинамічної стійкості тіла спортсмена та системи тіл; сенсомоторна координація як основа технічної підготовки і технічної підготовленості спортсменів; позні орієнтири рухів спортсменів – методологія і метод оцінки спортивної техніки вправ та основа до розробки дидактичної технології навчання їм; макрометодика навчання вправам складним за координацією в структурі багаторічної підготовки спортсменів.
В.М. Болобан є автором бiля 300 наукових і методичних праць. Серед яких: підручник «Спортивная акробатика», учбові та методичні посібники, статті в наукових журналах рiзних краïн свiту, монографiя «Регуляция позы тела спортсмена», 2013.
В рiзнi часи, як член комплексних наукових груп, професор В.М. Болобан здійснював науково–методичне забезпечення пiдготовки cпортсменiв до чемпiонатiв свiту, Iгор Олiмпiад зi спортивноï гімнастики, спортивноï акробатики, стрибкiв у воду, стрибків на батуті.
Професор В.М. Болобан підготував 13 кандидатів педагогічних наук, 3 докторів педагогічних наук, 53 магicтрiв, які нині плідно працюють в Україні та за її межами.
Брав участь у крайових і міжнародних наукових конгресах, конференціях та семiнарах тренерiв в краïнах свiту: Бiлорусiï, Болгарiï, Грецiï, Iндiï, Iталiï, Китаю, Польщi, Росiï, США, Угорщинi, Францiï та ін.
Як тренер підготував абсолютного чемпіона світу 1993 року серед юніорів зі спортивної aкробатики (стрибки на доріжці ) Андрія Полонця студента КДIФК (перший тренер I.I. Днiпров).
В.Болобан є членом Міжнародної асоціації «Спортивна моторика»; Європейського коледжу спортивних наук; редакційної колегії наукового журналу « Polish Journal of sport and tourism»; Вченої ради НУФВСУ; редакційної колегії наукового журналу «Наука в олiмпiйському спортi»; спецiалiзованої ради НУФВСУ; Экспертної ради (ДАК) МОН Украïни.
Заслуги В.М. Болобана були високо оцінені державою — його визнано гідним звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (2000 р.).
Бражник Іван Андрійович
Завідувач кафедри гімнастики
В яскравій історії вітчизняного спорту почесне місце посідає Іван Андрійович Бражник. У перші дні після заснування Державного інститут фізичної культури України І.А. Бражнику було запропоновано викладати в інституті гімнастику — основну на той час спеціальну дисципліну, а 1934 р. Іван Андрійович очолив кафедру гімнастики, якою завідував з деякими перервами до 1962 р.
Ще в одній сфері проявив себе І.А. Бражник як талановитий педагог та організатор. Він був постійним режисером-постановником масових спортивно-гімнастичних виступів на різноманітних святах на громадських засадах. Відомий І.А. Бражник і як автор великої кількості навчально-методичних посібників, програм з фізкультури для шкіл та технікумів, які надавали неоціненну допомогу в роботі молодим викладачам і тренерам. Його внесок у формування та розвиток гімнастичної термінології важко переоцінити.
Іван Андрійович прагнув поставити спортивну науку на службу практиці, у своїй науковій діяльності виходив із потреб сьогодення. Так само він орієнтував своїх численних учнів, результати досліджень яких незмінно привертати увагу на всесоюзних наукових конференціях та симпозіумах. Шість вихованців Бражника успішно захистили кандидатські дисертації. Результати його пошуків в галузі теорії і методики навчання і тренування гімнастів викладено у книзі "Питання гімнастики", що була видана у 1940 р., а також низці спортивних видань 1950—1960-х років.
Марія Михайлівна Булатова
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук, професор
У 2001—2002 рр. поступово став формуватися відносно самостійний напрям, пов'язаний із розвитком ефективної методології олімпійської освіти. Його актуальність визначалася тією величезною роллю, яку відіграє Міжнародний олімпійський комітет і Міжнародна олімпійська система в цілому у поширенні знань про олімпійський спорт — його ідеали, досягнення, принципи і вплив на громадське життя кожної країни і світового співтовариства, а реальність реалізації — тим величезним фактичним матеріалом, який було накопичено у процесі багаторічної розробки в університеті олімпійської проблематики.
Розробку цього напряму очолила професор Марія Михайлівна Булатова — президент Олімпійської академії України і голова комісії олімпійської освіти і культури НОК України. За короткий період М.М. Булатова зуміла сформувати дійовий підхід до вирішення проблеми, залучити до роботи не тільки співробітників університету, але й багатьох фахівців із різних регіонів України, довести значущість цієї роботи Національному олімпійському комітетові України й отримати його повну підтримку, Міністерству освіти і науки України, основним засобам масової інформації.
М.М. Булатова спромоглася довести, що олімпійська освіта широких верств населення й у першу чергу шкільної і вузівської молоді не може йти тим шляхом, який має місце в системі підготовки фахівців фізичного виховання і спорту, тобто простим введенням до навчального плану вузів відповідних дисциплін. Необхідним є формування особливої методології, що ґгрунтується на широкому інтересі представників різних вікових і соціальних верств населення, тобто не на нав'язливому наданні інформації про олімпійський рух, а у цікавих і емоційних формах, спроможних не просто знайти місце в офіційній системі освіти і виховання, заповнити вільний час, привернути увагу людей до цієї сфери життя, перейнятися філософією олімпізму, різноманітними подіями, фактами, закономірностями олімпійського руху тощо. Першим кроком у цьому напрямі стало видання комплекту з 10 яскравих, інформативних плакатів, які здобули величезну популярність і заповнити коридори і зали багатьох вузів, шкіл, спортивних організацій тощо. Нині спільно з НОК України і спонсорами ОАУ вирішує питання, як випустити 50 тисяч комплектів плакатів для забезпечення всіх загальноосвітніх і спортивних шкіл, вищих навчальних закладів і різних спортивних організацій. Важливим кроком у популяризації ідей олімпізму стало видання книжки для дітей "Твій перший олімпійський путівник", що швидко здобула популярність серед читачів.
Важливу роль в олімпійській освіті повинна зіграти і система різноманітних захоплюючих акцій — конкурсів, ігор, теле- і радіовікторин тощо, здатних викликати активність та інтерес у найбільш широких верств населення. Вже перші кроки у цьому напрямі (всеукраїнські конкурси дитячого малюнка, всеукраїнські конкурси віршів, творів з олімпійської тематики, захоплююча гра "Олімпійські перегони" для дітей молодшого шкільного віку тощо) викликали величезний інтерес не тільки в учасників цих заходів, а й їхніх батьків, учителів шкіл, представників різних громадських організацій і засобів масової інформації.
Волков Леонід Вікторович
Доктор педагогічних наук, професор
Професор Леонід Вікторович Волков успішно розвиває почату ним ще в 1960-х роках розробку наукових проблем спортивного відбору. Результати його досліджень представлені докторською дисертацією та рядом книжок на цю тему: "Теория спортивного отбора: способности, одаренность, талант" (1997), "Спортивная подготовка детей и подростков" (1998), "Теория и методика детского и юношеского спорта" (2002) та інші, а також кількома десятками дисертацій, підготовлених під його керівництвом, у тому числі відомими спортсменами-боксерами.
Віталій Кличко у 2000 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук із фізичного виховання і спорту на тему "Методика вивчення здібності боксерів у системі багатоетапного спортивного відбору", а Володимир Кличко у 2001 р. — на тему "Педагогічний контроль у системі базової підготовки кваліфікованих боксерів". Дослідження в галузі спортивної медицини стосовно актуальних прикладних питань спорту вищих досягнень здійснює керівник Центру спортивної травматології, заслужений діяч науки і техніки України Віталій Миколайович Левенець. Разом зі своїми співробітниками він розв'язує завдання підвищення ефективності фундаментальної діагностики стану опорно-рухового апарату, лікування спортсменів після травм та проведення реабілітаційно-відновних заходів.
Підготовка фахівців у галузі фізичної реабілітації позитивно вплинула і на розширення спектра наукових досліджень у цій галузі. Результати досліджень одержали свій подальший розвиток у численних публікаціях з різних аспектів фізичної реабілітації. Авторами цих робіт є професори В.М. Мухін ("Фізична реабілітація", 2000), І.К. Пархотик ("Фізична реабілітація при захворюваннях органів черевної порожнини", 2003), доцент О.К. Марченко ("Фізична реабілітація у клініці нервових захворювань", 2005).
Воронова Валентина Іванівна
Заслужений працівник фізичної культури і спорту, кандидат педагогічних наук, професор
Вагомий вклад у розвиток сучасної психологічної науки, зокрема одного з напрямків її практичної реалізації в життєдіяльності спортсменів – психології спорту - внесла кандидат педагогічних наук, професор, заслужений працівник фізичної культури і спорту Валентина Іванівна Воронова. Маючи відповідну кваліфікацію психолога, отриману в Київському національному університеті ім.. Т.Г.Шевченка, ще з студентських років, а згодом в аспірантурі НУФВСУ, Валентина Воронова основуючись на школах з психології спорту А.В. Родіонова, І.М. Оніщенка, розробляла шляхи та методи впровадження психологічних знань в науково-методичну підготовку спортсменів з різних видів спорту.
Саме тому В.Воронова є спортивним психологом Федерації футболу України та більш ніж 15 років здійснює науково-методичну допомогу футбольним командам першої та вищої ліг України.
Входить до складу науково-методичної ради ФФУ (заступник голови) та редакційних колегій журналу «Спортивний психолог», редакційної колегії матеріалів щорічної Міжнародної науково-практичної конференції «Проблемы теории и методики физической культуры и спорта, валеологии и безопасности жизнедеятельности» (Россия), редакційних колегій журналів «Наука в олимпийском спорте» та «Теорія і методика фізичного виховання і спорту», які видаються в НУФВСУ. В. Воронову як спортивного психолога визнано в країнах ближнього зарубіжжя, куди її запрошують для читання лекцій та обміну досвідом практичної роботи (Росія, Латвія, Казахстан, Білорусь). Досвід наукової роботи професор Воронова В.І. впроваджує в написання наукових посібників та розділів до них («Психологія спорту» (2007-2013), «Психология детского и юношеского спорта» (Москва, 2013), «Спортивная психология» (Москва, 2014); всього більше як 160 публікацій. Практичні знання, отримані за більш ніж 40 років роботи спортивним психологом з командами різного рівня та кваліфікації, В. Воронова успішно передає студентам та аспірантам. Так, до розробок наукової школи практичної психології спорту В. Вороновою як керівником залучаються магістранти зі спеціальності «Психологія спорту» - більш ніж 60 студентів та 13 аспірантів, які на сьогодні захистили дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук та успішно працюють в НУФВСУ і інших вузах України фізкультурного профілю.
На сьогодні науково-методична практична та виховна робота Валентини Воронової успішно втілюється в життя як декана факультету здоров'я, фізичного виховання та туризму (з 2007 р.), завідувача кафедри психології та педагогіки (з 2007р.) та ученого секретаря спеціалізованої вченої ради з присудження наукового ступеня доктора наук зі спеціальності 24.00.01 - «олімпійський та професійний спорт».
Вржесневський Іван Вікторович
Кандидат педагогічних наук, професор
Серед плеяди прославлених особистостей, які зробили неоціненний внесок у розвиток інституту, однією з найяскравіших постатей був професор Іван Вікторович Вржесневський. Іван Вікторович народився 1911 р. у Чернігові в сім'ї викладача фізики та математики реального училища. Він рано почав працювати: після закінчення школи-семирічки працював у Сумах продавцем у книжковому магазині, потім — зварювальником-автогенником на заводі хімічного машинобудування. У 1931 р. 20-річний Вржесневський вступив до Державного інституту фізичної культури України, який тоді знаходився у Харкові. У 1935 р. успішно закінчив навчання, захистив дипломну роботу на "відмінно" і залишився працювати в інституті викладачем кафедри плавання. Іван Вікторович захоплювався багатьма видами спорту, але основними для нього завжди були плавання і водне поло. У 1937 р. І. Вржесневський очолює кафедру плавання ДІФКУ й одночасно навчається в аспірантурі, яку закінчує 1940 р.
У серпні 1941-го І.В. Вржесневський був призваний в армію і всю війну перебував на фронті, пройшов шлях від командира взводу до командира саперного батальйону. Весною сорок четвертого року, перед наступом на Сандомирському плацдармі, батальйон майора Вржесневського у найкоротший строк звів міст через Віслу, забезпечивши переправу наших танків.
Уміння плавати допомогло йому врятувати життя понад півсотні бійців під час форсування Дону. Перші підрозділи закріпилися на протилежному березі. Ворог вів посилений обстріл місця переправи і бійцям часто доводилося залишати плоти і понтони, дістаючись берега плавом. За 20—30 метрів від берега їх здебільшого полишали сили. Ось тут і довелося Івану Вржесневському займатися порятунком тих, хто тонув, надавати допомогу стомленим.
Після розгрому фашистської Германії батальйон майора І.В. Вржесневського було переведено на Далекий Схід, де він воював із самураями.
Після демобілізації у 1946 р. Івана Вікторовича було призначено директором Київського державного інституту фізичної культури, яким він керував протягом трьох важких повоєнних років, очолюючи одночасно кафедру плавання. З 1949 р. він виконував обов'язки завідувача кафедри. Надалі йому ще не раз доводилося поєднувати справи загальноінститутські з кафедральними. Наприклад, у 1954—1959 рр. він був проректором з наукової роботи.
І.В. Вржесневський вирізнявся широким колом інтересів: активно займався спортом і тренерською діяльністю, підготував до друку підручник "Плавание" (1952), за яким у 1954 р. захистив у Державному Центральному інституті фізичної культури в Москві кандидатську дисертацію.
Вржесневський-тренер виховав цілу плеяду відомих плавців, серед яких були рекордсмени і чемпіони країни та Європи. Варто назвати таких відомих у вітчизняному плаванні учнів Івана Вржесневського, як Юрій Короп і Анатолій Драпей. Вржесневський завжди перебував у стані творчого пошуку, захоплено займаючись підвищенням ефективності процесу підготовки плавців — як за рахунок її методичних аспектів, так і шляхом удосконалення індивідуальної техніки спортсменів. Можна навести як приклад таку подію: великий резонанс мала перемога Юрія Коропа, яку він виборов на чемпіонаті СРСР (1948 р.) у легендарного і майже непереможного плавця Леоніда Мешкова. Тоді Ю.О. Короп застосував розроблений Вржесневським оригінальний варіант техніки плавання батерфляєм.
Тренерська діяльність Івана Вікторовича в плаванні ніяк не обмежувалася масштабами України. Він був одним із тренерів збірної команди СРСР, тому частину свого часу проводив у Москві та інших містах країни.
Студенти різних поколінь, які спеціалізувалися в НУФВСУ на кафедрі плавання, яку очолював Іван Вікторович, мабуть, на все життя запам'ятали його не лише як досвідченого і обізнаного педагога, але і як чуйного та дбайливого керівника, доброзичливу та привабливу людину. Заняття, які він проводив в аудиторії та в басейні, завжди вирізнялися творчим підходом, прагненням перетворити навчальний процес у максимально наочний і дохідливий.
Іван Вікторович приділяв увагу різним напрямам наукових досліджень і формуванню наукових основ процесу підготовки спортсменів високого класу, зв'язку науково-дослідної роботи з практичною діяльністю. Якщо до цього (1930—1950-ті роки) у вітчизняному спорті педагоги-тренери були практиками, які спиралися на свій досвід, інтуїцію і застосовували, в основному "метод спроб і помилок", то в 1960—1970-ті роки ситуація стала суттєво змінюватися. В.І. Вржесневський одним із перших у країні підняв питання про необхідність суттєвого впливу науки на практичну діяльність у спорті. При цьому, він доклав немало зусиль, розробляючи питання як об'єктивізації наукових досліджень, так і перенесення прикладних розробок у сфері спорту на строгі наукові засади.
Дуже характерною ілюстрацією наукової діяльності І.В. Вржесневського є дійсно новаторська для тих часів книга "Организация и методика научных исследований в области физической культуры и спорта", яку Іван Вікторович — основний автор та ідеолог — підготував у другій половині 1950-х років. У цій книзі-посібнику, що вийшла в Москві у 1966 р., Вржесневський переконливо пропагує необхідність застосування в науковій роботі сучасних методів досліджень, точних вимірів, використання для цих потреб нових приладів, апаратури, обладнання і пристроїв, які б дозволили об'єктивізувати як процес наукових досліджень, так і обробку їх результатів. Крім того, у посібнику наведені корисні рекомендації з організації науково-дослідної роботи, її планування, аналізу та узагальнення отриманих даних.
І.В. Вржесневський одним із перших зрозумів необхідність широкого підходу до розв'язання наукових проблем і схильність до інтеграції різних галузей знань стосовно спорту вищих досягнень, турбуючись насамперед про гармонійне поєднання спортивно-педагогічних та медико-біологічних досліджень. У роботах, які, інтегруючись, набули комплексного міждисциплінарного і міжкафедрального характеру, спортивно-педагогічне спрямування досліджень представляли професор Іван Вржесневський зі своїми численними учнями, а медико-біологічне — професор Михайло Горкін та його учні, співробітники та однодумці.
У 1960-ті роки І.В. Вржесневський ініціював всебічне вивчення різних особливостей впливу великих тренувальних навантажень на організм спортсмена з проведенням різноманітних наукових досліджень та великих за обсягом експериментів. Їх результати знайшли своє відображення в доповіді "Великі навантаження в системі тренування спортсменів", представленій Іваном Вікторовичем на Всесоюзній методичній конференції з питань системи спортивного тренування, яка проходила в Москві в 1962 р. У доповіді йшлося про застосування великих тренувальних навантажень, у результаті яких відбувається відносно глибока мобілізація внутрішніх резервів організму спортсмена, а не просто великого за обсягом напруження.
Великий резонанс викликала стаття професора І.В. Вржесневського "Навантаження і його планування в процесі спортивного тренування", опублікована у 1964 р. у збірнику "На голубых дорожках", виданому у московському видавництві "Физкультура и спорт". У ній подається глибоке наукове обгґрунтування тлумачення терміна "навантаження", всебічно розглядаються різні аспекти проблеми визначення величини навантаження та дозування його в системі тренування — однієї з найскладніших проблем підготовки спортсменів, подається градація навантажень (мале, середнє, значне, велике, надмірне) і показано їх вплив на організм спортсмена, який тренується. У статті приділяється велика увага й актуальним питанням системи тренування, яка передбачає таку побудову навчально-тренувального процесу, де багаторічні безперервні заняття поділяються на ряд взаємопов'язаних повних чи великих циклів, органічно поєднаних між собою.
Професор І.В. Вржесневський у своїх працях тих років часто розглядав питання періодизації підготовки спортсменів у рамках тренувального року і надзвичайно гостру й важливу для практики спорту проблему безпосередньої підготовки до головних змагань сезону, щоб підвести до них спортсмена на "піку" форми, зокрема з використанням для цього різних педагогічних, технічних (тренажерів) та інших засобів стимулювання підвищення працездатності і прискорення процесів відновлення організму спортсмена після великих тренувальних і змагальних навантажень. Всебічно вивчалися як механізми стомлення та відновлення, так і особливості чергування навантажень і відпочинку тощо.
Іван Вікторович займався питаннями наукового обґгрунтування місця середніх циклів (пізніше вони отримали назву мезоциклів) у процесі спортивної підготовки, раціональної побудови тижневих мікроциклів як основних елементів структури підготовки спортсменів, режимів, які використовуються в тренувальному процесі, і пошуку оптимальних елементів структури рухів (спортивної техніки).
Робота І.В. Вржесневського у сфері планування навантажень та побудови різних структурних утворень тренувального процесу заклали наукову базу для різкої інтенсифікації тренувального процесу, що відбулася у світовому спорті у першій половині 1970-х років, значно вплинула на якість цього процесу.
І.В. Вржесневським були висунуті ідеї та ініційовані теоретичні дослідження, спрямовані на вивчення специфіки підготовки спортсменів — чоловіків і жінок — з урахуванням особливостей їхнього організму. Надалі ідеї І.В. Вржесневського були широко розвинені у НУФВСУ його послідовниками.
Ці приклади переконливо свідчать про те, що професор І.В. Вржесневський правомірно вважається одним із засновників вітчизняної школи спортивної підготовки, яка нині успішно розвивається й удосконалюється в Україні, Росії та інших державах, утворених на пострадянському просторі.
У НУФВСУ, багато в чому і клопотанням Івана Вікторовича, завжди мала перевагу атмосфера заохочення творчої ініціативи та невтомного пошуку, народжені тут наукові ідеї й досвід їх практичної реалізації сприяли тому, що багато актуальних і значущих напрямів мали успішний розвиток і тим самим закладали успіх наступним досягненням вітчизняної науки та її сьогоднішні позиції.
Це знайшло своє відображення в працях професорів, викладачів, наукових співробітників університету і вилилося майже в 250 кандидатських і 10 докторських дисертацій, основу для виконання яких заклав професор І.В. Вржесневський.
Варто нагадати й про те, що в 1969 р. при Київському державному інституті фізичної культури була створена Проблемна науково-дослідна лабораторія високих тренувальних навантажень. Ініціаторами її створення були Іван Вржесневський та Михайло Горкін, які і здійснювали наукове керівництво її діяльністю, чим значно допомогли завідувачу цієї лабораторії В.Д. Моногарову та всьому колективу дослідників у розв'язанні багатьох актуальних прикладних завдань у практиці спорту вищих досягнень, у тому числі і з застосування великих навантажень у тренувальному процесі й розв'язанню проблем, пов'язаних зі стомленням спортсменів, прискоренням їх відновлення, підвищенням працездатності тощо.
Виявляючи постійне прагнення до ефективної реалізації результатів наукових досліджень у практиці спорту вищих досягнень, І.В. Вржесневський наприкінці 1960-х років стояв біля витоків створення перших в Україні комплексних наукових бригад (так тоді називалися структури, що стали прообразом майбутніх комплексних наукових груп при збірних командах СРСР та Української РСР з різних видів спорту, що здійснювали науково-методичне і медико-біологічне забезпечення підготовки провідних спортсменів і команд).
Професор І.В. Вржесневський першим розпочав роботу з іноземними аспірантами, добре розуміючи, що це, крім розв'язання суто конкретних завдань підготовки висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів для різних країн, ще й сприяє підвищенню престижу вітчизняної науки й освіти в очах світової спільноти та зростанню міжнародного авторитету інституту. Серед тих аспірантів, які під керівництвом Івана Вікторовича підготували й захистили кандидатські дисертації (а потім успішно втілювали здобуті в Києві знання на різних відповідальних посадах у своїх країнах), були представники НДР, Єгипту, Тунісу, Індії та інших країн.
Іван Вікторович дуже дбайливо ставився до підготовки науково-педагогічних кадрів, щедро ділився своїми знаннями з учнями, вдумливо спрямовуючи їх науковий пошук, допомагаючи визначити найбільш значущі та перспективні теми і напрями досліджень. Водночас Івану Вікторовичу не було притаманним дрібне опікування, він виховував у своїх учнів самостійність. Саме під керівництвом І.В. Вржесневського були підготовлені в інституті перші доктори наук (хоч захищати докторські дисертації їм тоді доводилося не в Києві, а в Москві — у той час в Україні ще не було відповідної вченої ради). Під його керівництвом було підготовлено дві докторські й близько двох десятків кандидатських дисертацій. Причому велика кількість дисертацій, завдяки якнайвищій вимогливості Івана Вікторовича до своїх вихованців, була найвищої якості. Теми, що І.В. Вржесневський пропонував для проведення досліджень, завжди були актуальними, а підходи до розв'язання проблем, як правило, неординарними, новаторськими.
І хоч більшість із наукових напрямів роботи кафедри, які розвивав Іван Вікторович, базувалися переважно на матеріалі плавання, вони не сходилися лише на ньому, а глибокі узагальнення дали немало цікавих виходів, орієнтованих на інші (в основному циклічні) види спорту і на загальнотеоретичні проблеми спорту в цілому.
Ратні подвиги та багаторічна плідна наукова, педагогічна, тренерська й організаторська робота Івана Вікторовича були відзначені орденами Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, трьома медалями "За трудову доблесть". Його було нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, удостоєно почесних звань "Заслужений тренер УРСР", "Заслужений працівник вищої школи".
Проте не лише цими офіційними визнаннями заслуг професора І.В. Вржесневського відзначено його слід в історії НУФВСУ, вітчизняного спорту, науки й освіти. Він завжди був Учителем, який немов естафету передав своїм учням (а через них і учням цих учнів) усе найкраще, що мав сам, — невпинний потяг до нових знань, вірність високим життєвим принципам, наполегливість і постійну націленість на творчий пошук. У становленні спортивно-педагогічних шкіл вузу, формуванні системи підготовки тренерів, наукових основ підготовки спортсменів у 1940-х і 1960-х роках велику роль відіграли керівники і співробітники кафедр гімнастики, легкої атлетики, спортивних ігор, зимових видів спорту та ін.
Гамалій Володимир Васильович
Кандидат педагогічних наук, професор
В 1970 р. закінчив Київський державний інститут фізичної культури. З 1974 р. працює в цьому вузі, пройшовши шлях від викладача кафедри легкої атлетики до професора кафедри кінезіології. 1984 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Технічна підготовка багатоборців з урахуванням спільності координаційної структури рухів в окремих видах десятиборства», наукову основу якої склали особливості організації рухів провідних українських атлетів в дисциплінах десятиборства. В.В. Гамалій в період з 1987 по 1990 р. працював у Алжирському національному інституті технологій і спорту, передаючи свій досвід закордонним колегам у викладанні біомеханіки як учбової дисципліни та застосуванні здобутих знань в практиці підготовки спортсменів. Майстер спорту з легкої атлетики, неодноразовий чемпіон та призер чемпіонатів України.
У 2004 р. на базі Національного університету фізичного виховання і спорту було створено Науково-дослідний інститут, до структури якого входить лабораторія біомеханічних технологій у фізичному вихованні та спорті, котру очолював до 2010 року доцент Гамалій В. В. З 2010 року професор Гамалій В.В. працює на посаді головного наукового співробітника цієї ж лабораторії.
Головним завданням, яке вирішується науковцями лабораторії, є підвищення ефективність технічної та тактичної підготовки кваліфікованих спортсменів у різних видах спорту на основі нових знань про характеристики техніки та їх структурну організацію, одержаних завдяки використанню сучасних технологій вимірювання, аналізу та моделювання рухів.
Ввібравши науковий досвід свого вчителя – засновника української школи біомеханіки професора А.М. Лапутіна, Володимир Гамалій одним з перших в Україні освоїв та застосував в практиці підготовки спортсменів сучасні методи вивчення рухів людини, зокрема оптико-електронні системи для реєстрації та аналізу рухів людини у форматі 3D, що дозволило розробити індивідуальні моделі техніки спеціалізованих рухових дій кваліфікованих спортсменів у різних видах спорту, орієнтовані на досягнення рекордного для даного спортсмена результату. Ним втілюється в практику підготовки спортсменів методологія освоєння індивідуальних моделей, яка базується на технологіях дидактичної біомеханіки і психомоторики з урахуванням фізіології рухів і особливостей їх побудови. Одержані результати сприяють також формуванню системи поглядів і концепцій біомеханічного обґрунтування техніки спортивних вправ та дидактики рухової діяльності людини при підготовці фахівців з фізичної культури та спорту.
Володимир Гамалій автор понад 100 наукових робіт, серед яких – навчальні посібники «Біомеханічні аспекти техніки рухових дій в спорті» (2007)та «Теоретико-методологічні основи моделювання техніки рухових дій в спорті» (2013), які покладено в основу курсу підготовки магістрів зі спеціалізації «Біомеханіка спорту». Співавтор учбових посібників для студентів вищих навчальних закладів фізкультурного профілю: «Практическая биомеханика» (2000 р.), «Биомеханика» (2000 р.), «Біомеханіка спорту» (2001 р.), «Технічні винаходи у фізичному вихованні» (2007 р.), «Тлумачний словник термінів в біомеханіці» (2013). Має 8 авторських свідоцтв на винахід. Бере участь у науково-методичному забезпеченні збірної команди України з легкої атлетики, приймав безпосередню участь у підготовці олімпійського чемпіона з штовхання ядра Білонога Ю.
Професор Володимир Гамалій згуртував навколо себе ентузіастів біомеханіки та залучає до наукової діяльності молодих дослідників, нині це його учні – кандидати наук, аспіранти та магістранти, які досліджують проблеми вдосконалення технічної майстерності кваліфікованих спортсменів на основі моделювання техніки виконання фізичних вправ.
Результати досліджень, які виконуються під його керівництвом, є об'єктивною науковою основою для удосконалення процесу підвищення технічної майстерності спортсменів високої кваліфікації та розробки теоретико-методичних положень щодо організації технічної підготовки провідних атлетів України і сприяють не тільки досягненню високих спортивних показників, що саме по собі вже є соціально значимим, а і стверджують авторитет і якість вітчизняної спортивної науки.
Горкін Михайло (Мусій) Якович
Доктор медичних наук, професор
У системі фізкультурної освіти фізіологія та її спеціальне відгалуження — спортивна фізіологія — є однією з основних дисциплін, що визначають якість підготовки фахівців та рівень розвитку спортивної науки. Національному університету фізичного виховання і спорту на всіх етапах його 75-річної історії був властивий високий рівень викладання фізіології, у тому числі і вивчення різноманітних наукових проблем тієї предметної галузі, яку охоплює спортивна фізіологія. Багато педагогів та науковців університету присвятили своє життя педагогічній і науковій діяльності у галузі фізіології, ряд з них зробивши значний внесок у розвиток спортивної фізіології як навчальної і наукової дисципліни. Проте була людина, діяльність якої якнайкраще визначила рівень розвитку цієї дисципліни не тільки у далекі 1930—1960-ті роки, але й багато у чому визначила ефективність праці, наукові і педагогічні успіхи нинішнього покоління фахівців. Цією людиною був доктор медичних наук професор Михайло (Мусій) Якович Горкін.
Коло його інтересів, що охоплювало насамперед проблеми фізіології м'язової діяльності, визначилося ще під час навчання у Харківському медичному інституті, де він слухав лекції професора Георгія Фольборта — згодом академіка АН УРСР — одного з найближчих учнів видатного фізіолога академіка Івана Павлова. Попрацювавши по закінченні вузу й аспірантури шість років викладачем фізкультури в одній із шкіл Харкова, Горкін у 1934 р. прийшов у Державний інститут фізичної культури України й у 1938 р. очолив кафедру фізіології, якою керував до 1972 р. Дослідження Горкіна спрямовувалися на вивчення фізіологічних механізмів пристосування організму спортсмена до напруженої м'язової діяльності, до високих тренувальних і змагальних навантажень. У 1954 р. він захистив докторську дисертацію на тему "Врабатываемость при мышечной деятельности", актуальну як з точки зору набування нових фундаментальних теоретичних наукових знань у цій галузі фізіології, так і в прикладному значенні — стосовно вивчення фізіологічних основ роботи, яку виконують спортсмени.
Найпродуктивнішими у діяльності Михайла Горкіна були 1950—1960-ті роки. Цьому сприяла державна політика, що орієнтувала спортивну науку на органічний взаємозв'язок з практикою підготовки спортсменів, проведення досліджень, здатних зробити реальний внесок у якість підготовки радянських спортсменів до найбільших міжнародних змагань і, насамперед, до Олімпійських ігор.
Слід віддати належне Горкіну, який тісно співпрацював із провідними фахівцями спортивно-педагогічних кафедр і зумів у середині 1950-х років сформувати напрям наукових досліджень, теоретичне і практичне значення якого повною мірою було усвідомлене й отримало найширший розвиток лише через 15—20 років, коли у світовому спорті різко (у 2—2,5 раза) зріс обсяг тренувальної і змагальної діяльності й гостро постала проблема раціонального планування навантажень, що забезпечувало б, з одного боку, високоефективне виконання тренувальних програм і перебіг заданих адаптаційних реакцій, а з іншого — профілактику перенапруження та перетренування спортсменів. Ідеться про проблематику, пов'язану із застосуванням великих навантажень у спорті, що потребувало широкомасштабних та різнобічних досліджень чинників, які визначають працездатність спортсменів під час виконання тренувальних програм різної спрямованості, процесів розвитку стомлення під час напруженої м'язової діяльності, перебігу відновних процесів та формування довгострокових адаптаційних реакцій, розробки закономірностей раціонального чергування тренувальних і змагальних навантажень.
У творчій співпраці із завідувачем кафедри плавання І.В. Вржесневським Горкіну вдалося сформувати різнобічну програму досліджень, залучити до її реалізації багатьох співробітників спортивно-педагогічних кафедр, більшу частину кадрового потенціалу медико-біологічних кафедр. Це забезпечило рідкісну у ті роки комплексність досліджень, до яких було залучено педагогів, фізіологів, біохіміків, морфологів, фахівців зі спортивної медицини та дозволило максимально поєднати науково-дослідну роботу з потребами передової спортивної практики.
Результати цих досліджень відбилися у численних наукових публікаціях, методичних рекомендаціях для тренерів, кандидатських і докторських дисертаціях. Київський державний інститут фізичної культури став головною організацією у цій важливій галузі спортивної науки, а доктор медичних наук професор М.Я. Горкін посів достойне місце серед таких видатних фахівців, як М.В. Зімкін, О.В. Коробков, В.С. Фарфель, М.М. Яковлев, А.І. Яроцький, а підготовлена ним у співавторстві з О.В. Качоровською та Л.Я. Євгеньєвою монографія "Большие нагрузки в спорте" (1973) викликала широкий резонанс та визначила шлях подальшого наукового пошуку у цій галузі.
Ця праця сприяла остаточному формуванню до кінця 1970-х років київської школи спортивної фізіології, яка дала багато фахівців високої кваліфікації, у тому числі таких відомих фізіологів, як О.Р. Радзієвський, Л.Я. Євгеньєва, В.Д. Моногаров, І.С. Кучеров. Не менш важливим результатом діяльності М.Я. Горкіна стало й надання фундаментальності науковим дослідженням спортивно-педагогічних кафедр, підготовка на них ряду кандидатів наук, які глибоко знають фізіологію та біохімію, уміють застосовувати медико-біологічні методи для розв'язання спортивно-педагогічних завдань.
Найвищою оцінкою діяльності М.Я. Горкіна та його соратників, насамперед І.В. Вржесневського, стало рішення уряду СРСР про відкриття у 1969 р. при Київському державному інституті фізичної культури великої Проблемної науково-дослідної лабораторії високих тренувальних навантажень із чималим штатом і фінансуванням. У СРСР такі лабораторії засновувалися лише для розвитку визнаних вузівських наукових шкіл з метою створення сприятливих умов для розкриття творчого потенціалу їхніх лідерів. Науковими керівниками лабораторії стали професори М.Я. Горкін та І.В. Вржесневський, а її завідувачем – учень і послідовник Горкіна В.Д. Моногаров, який багато зробив для того, щоб зберегти наукові традиції, закладені учителем, розширити і поглибити дослідження у галузі оптимізації підготовки спортсменів, планування тренувальних і змагальних навантажень.
Висока ефективність діяльності Горкіна багато у чому була зумовлена його високими особистісними якостями — інтелігентністю, широкою освіченістю, доброзичливістю і терпимістю у стосунках із людьми. Він не тільки тісно співпрацював з багатьма фахівцями Університету, але й творчо і плідно спілкувався з провідними вітчизняними фахівцями медико-біологічного профілю, відомими психологами, педагогами, тренерами, видатними спортсменами.
Душанін Станіслав Анатолійович
Доктор медичних наук, професор
У середині 1980-х років на роботу у КДІФК прийшов з Київського науково-дослідного інституту медичних проблем фізичної культури відомий фахівець з питань кардіології і функціональної діагностики, доктор медичних наук, професор Станіслав Анатолійович Душанін. Він швидко адаптувався до умов навчального закладу і віднайшов своє місце в колективі – став завідувачем кафедри лікувальної фізичної культури, лікарського контролю, масажу і цивільної оборони, очолив наукову тему всесоюзного Зведеного плану досліджень у галузі фізичної культури і спорту, активно розпочав роботу з науково-методичного забезпечення збірних команд СРСР із зимових видів спорту та гандболу до Олімпійських ігор, а також підготовки аспірантів. Станіслав Анатолійович багато зробив для підвищення наукового рівня педагогічного процесу, впровадження передових технологій до програм навчальних дисциплін. Він автор розробки оригінальної методики тестування функціональних можливостей спортсменів, сформував перспективний підхід до комплексної оцінки стану здоров'я людини. Перу Душаніна належить понад 200 друкованих праць, у тому числі кілька монографій із питань оздоровчого спорту, комплексного контролю функціональних можливостей спортсменів, застосування тренажерів у реабілітаційно-відновній практиці.
Дяченко Андрій Юрійович
Доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор Андрій Юрійович Дяченко працює в Національному університеті фізичного виховання і спорту з 1990 року. Протягом чотирьох років працював науковим співробітником Центру Спортивного відбору НУФВСУ. У період з 1994 по теперішній час пройшов шлях від старшого викладача кафедри Водних видів спорту до професора кафедри Теорії і методики спортивної підготовки і резервних можливостей спортсменів. А.Ю. Дьяченко має багаторічний досвід наукової, науково-практичної роботи. Починаючи з 1987 р, як керівник розділу функціональної підготовленості спортсменів і згодом керівник комплексної наукової групи (з 1997 р), брав участь у науково - методичному забезпеченні підготовки збірних команд колишнього СРСР і України з веслувального спорту . Основний напрямок наукових досліджень - пошук способів оцінки та шляхів реалізації резервних можливостей спортсменів та вдосконалення системи моніторингу тренувального процесу. Сфера науково - практичної діяльності - контроль і оцінка функціонального стану спортсменів, визначення напрямів корекції тренувального процесу, розробка спеціалізованих тренувальних дій і визначення норм навантаження, спрямованих на розвиток спеціальної витривалості в циклічних та інших видах спорту.
Автор понад 70 наукових публікацій , в тому числі за кордоном , зокрема в Польщі , Хорватії , Греції та інших країнах. Професор Дяченко А. Ю. Підготував ї видав наукову монографію «Спеціальна витривалість кваліфікованих спортсменів в академічному веслуванні» (2004). Зміст цієї монографії, на прикладі системи підготовки кваліфікованих веслярів інтегрує сучасні погляди на засоби та методи підвищення функціональних можливостей спортсменів у видах спорту з проявити витривалості. Запропоновані наукові положення роботи відображають наукову концепцію А.Ю. Дяченко, яка була доведена і обґрунтована у докторській дисертації "Система підвищення спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів в академічному веслуванні " ( 2006).
Андрієм Юрійовичем написано и надруковано більш ніж 70 наукових робіт. Серед них: Совершенствование средств тренировки, направленных на восстановление и стимулирование работоспособности в современном пятиборье (2009); Аэробная производительность, ее значение и факторы совершенствования у квалифицированных спортсменов в спортивных танцах (2010); Проявления специального функционального потенциала квалифицированных спортсменов в академической гребле с различным типом физиологической реактивности (2010); Реализация аэробного потенциала в процессе развития специальной выносливости квалифицированных спортсменов в циклических видах спорта (2010); Различия базового и специального функционального потенциала квалифицированных спортсменов в академической гребле (2010); Практичні аспекти оптимізації фізіологічної реактивності в спортивній підготовці кваліфікованих спортсменів (2010); Individualities of Cardiorespiratory Responsiveness to Shifts in Respiratory Homeostasis and Physical Exercise in Homogeneous Groups of High Performance Athletes ( 2010); Компоненти витривалості в структурі функціональної підготовленості кваліфікованих спортсменів (2012); Факторы совершенствования функциональных возможностей спортсменов в циклических видах спорта с проявлением выносливости (2012); Оценка эффективности тренировочных средств в боксе на основании оптимизации соотношения «доза-эффект» воздействий (2013).
Професор Дяченко Андрій Юрійовича підготував 4 кандидатів наук з фізичного виховання і спорту. В даний час ведеться підготовка 5 аспірантів. Учні Андрія Юрійовича досліджують проблеми збільшення функціональної підготовленості в різних видах спорту - академічному веслуванні, веслуванні на байдарках і каное, боксі, спортивних танцях, сучасному п'ятиборстві.
Андрій Юрійович впродовж 2008–2012 років брав участь у діяльності експертної ради Вищої атестаційної комісії України, є членом спеціалізованої вченої ради Національного університету фізичного виховання і спорту України за спеціальністю 24.00.01.
Жмарьов Микола Васильович
Кандидат педагогічних наук, професор
Заслужений тренер УРСР Микола Васильович Жмарьов кандидатську дисертацію присвятив розвитку швидкості й швидкісної витривалості у юних веслувальників. Його посібник з цього виду спорту зацікавив фахівців не лише нашої країни, а також Японії, де він був перевиданий. Згодом професор Жмарьов, захопившись ідеями організації та управління, написав монографію, присвячену управлінській діяльності тренера, а потім — книгу про системний підхід і цільове управління у спорті. Свою науково-дослідницьку діяльність М.В. Жмарьов тісно пов'язував з потребами практики, а за розробку програми для дитячих спортивних шкіл він був відзначений золотою медаллю і премією Держкомспорту СРСР як лауреат всесоюзного конкурсу "За кращу науково-дослідну роботу в галузі фізичної культури і спорту".
Запорожанов Вадим Олександрович
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук, професор
На початку 1980-х років із Краснодара до Києва переїхав досвідчений фахівець Вадим Олександрович Запорожанов. Він захистив докторську дисертацію з питань спортивного контролю і на новому місці своєї роботи — на кафедрі теорії спорту КДІФК — почав розвивати новий напрям наукових досліджень, присвячений проблемам спортивного відбору. Успішно поєднуючи дослідницьку і педагогічну діяльність з організаційною на посаді проректора з наукової роботи, професор В.О. Запорожанов став керівником створеного у 1984 р. на кафедрі теорії спорту КДІФК Центру спортивного відбору, який фінансувався Держкомспортом СРСР.
Через цей Центр, що був науково-практичним підрозділом, пройшли тисячі учнів дитячо-юнацьких спортивних шкіл — з метою визначення придатності для подальшого спортивного вдосконалення та можливої перспективності для спорту вищих досягнень. Практична діяльність Центру була тісно пов'язана з розробкою актуальних наукових тем, спрямованих на вирішення проблем комплексного контролю в спорті, відбору перспективних спортсменів на різних етапах багаторічного удосконалення, управління у процесі підготовки спортсменів. Результати цієї роботи знайшли відображення в численних публікаціях, у тому числі монографіях і підручниках.
Вадим Олександрович один із авторів підручника "Теория спорта" (1987). На матеріалі досліджень, що проводилися в центрі спортивного відбору, багато аспірантів і здобувачів захистили кандидатські і докторські дисертації. Діяльність Центру була під постійним контролем Держкомспорту СРСР, результати роботи Центру отримали високу оцінку керівництва держави, а В.О. Запорожанов у 1988 р. став лауреатом Всесоюзного конкурсу "За кращу науково-дослідну роботу в галузі фізичної культури і спорту" і був відзначений золотою медаллю Держкомспорту СРСР.
Івахін Євген Іванович
Кандидат педагогічних наук, професор
Все життя віддав відродженню й удосконаленню гандболу один із найавторитетніших фахівців СРСР зі спортивних ігор заслужений майстер спорту, заслужений тренер СРСР, суддя всесоюзної категорії, полковник військової розвідки, який пройшов шляхами Великої Вітчизняної війни від її початку до Дня Перемоги, кандидат педагогічних наук, професор Євген Іванович Івахін.
По закінченні Великої Вітчизняної Є.І. Івахін відмовляється від військової кар'єри і 1946 р. приїздить у Київ, куди на той час вже переїхав Державний інститут фізичної культури України. Спочатку старший викладач, з 1950 по 1959 р. — доцент кафедри спортивних ігор, декан педагогічного факультету, а з 1969 по 1975 р. — завідувач кафедри спортивних ігор, Євген Іванович у своїй роботі умів органічно об'єднати науково-педагогічну та спортивно-педагогічну діяльність. Він багато зробив для формування теорії спортивних ігор, розвитку методики підготовки спортсменів високого класу. Івахін — автор понад 180 друкованих робіт, в числі яких більше 30 книг — монографії та навчальні посібники. В коло його наукових інтересів входили основні проблеми техніко-тактичної і фізичної підготовки спортсменів, які спеціалізуються в гандболі, баскетболі. Особливе місце в його науковій діяльності посідали питання психологічної підготовки — він є автором книги "Мышление и ориентировка в спортивных играх".
Не менш яскравою і творчою сторінкою життя Євгена Івахіна була і його спортивна діяльність. Видатний спортсмен, Євген Іванович завжди виявляв велику зацікавленість до тренерської праці — підготував більше 40 майстрів спорту.
Є.І. Івахін був одним із прогресивних професорів інституту у справі підготовки науково-педагогічних кадрів. Під його керівництвом багато аспірантів і викладачів стали кандидатами наук. Досить назвати імена таких відомих спеціалістів, як професори Леонід Антонович Латишкевич і Олександр Григорович Кубраченко — людей, які багато зробили не тільки в галузі підготовки фахівців і розвитку спортивної науки, а й для радянського і українського спорту в цілому, працюючи як провідні спеціалісти в системі науково-методичного забезпечення підготовки збірних команд. О.Г. Кубраченко отримав блискучі результати і як тренер, доклавши багато зусиль для здобуття збірною командою України з гандболу бронзових медалей на Іграх XXVIII Олімпіади 2004 р. в Афінах.
Іващенко Людмила Яківна
Доктор педагогічних наук, професор
Випускниця аспірантури Київського державного інституту фізичної культури (1967 р.), доктор педагогічних наук, професор Людмила Яківна Іващенко працювала над дослідженнями, пов'язаними зі здоров'ям людини, руховою активністю і масовим спортом, оздоровчою фізичною культурою. Вона продовжувала роботу, що була започаткована О.В. Качоровською, в напрямі лікарського контролю і лікувальної фізкультури. З 1986 р. Людмила Яківна працювала старшим науковим співробітником Проблемної науково-дослідної лабораторії, а у 1988 р. перейшла на посаду професора кафедри теорії і методики фізичного виховання КДІФК. Докторська дисертація Людмили Іващенко присвячена розробці науково-прикладних засад базової фізичної культури чоловіків другого зрілого віку. Разом із професорами І.В. Муравовим, С.А. Душаніним, О. Пироговою у 1980-х роках стояла біля витоків теорії багаторівневого підходу до оцінки фізичного стану людини, пошуку інформативних і доступних для застосування в практиці фізкультурного руху діагностичних систем і теорії управління фізичним станом людини.
Під керівництвом Л.Я. Іващенко захищено більше 10 кандидатських дисертацій. Її аспіранти працюють в Україні та за її межами (Туніс, Франція). За матеріалами досліджень підготовлені монографії та навчальні посібники: спільно з С.А. Душаніним "Тренировочные программы для здоровья", "Самоконтроль физического состояния", з О.А. Пироговою "Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека", із співробітниками кафедри оздоровчої фізичної культури "Методика врачебно-педагогического контроля в массовой физической культуре", "Практикум по методике физкультурно-оздоровительной работы для студентов" у співавторстві з Т.Ю. Круцевич та ін.
Володимир Миколайович Ільїн
Доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент Української академії наук
Доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент Української академії наук, Володимир Миколайович Ільїн – відомий спеціаліст в галузі екстремальної фізіології, вихованець наукової школи академіка Макарченка Олександра Федоровича, яка вирішувала важливі фундаментальні проблеми фізіології людини і тварин. Однією з таких була проблема адаптації організму людини до екстремальних умов, яку він досліджував в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України на протязі 1973-2004 років, зокрема, механізми адаптації нервової, дихальної і серцево-судинної систем до умов гіпербарії і гіпобарії, низьких температур. Вперше експериментально обґрунтував ультрастабільність організм людини в екстремальних умовах. Розробив структурно-лінгвістичний метод оцінки функціонального стану людини, який дозволив визначити критерії індивідуальної стійкості організму до дії комплексу екстремальних чинників зовнішнього середовища.
З 2004 року Володимир Миколайович обирається завідувачем кафедри біології людини, а з 2007 року – біології спорту Національного університету фізичного виховання і спорту. Галузь його наукових інтересів – спортивна фізіологія і генетика. Під його керівництвом продовжені традиційні для кафедри дослідження фізіологічних механізми втоми та процесів відновлення організму спортсмена, вперше на Україні започатковані дослідження в галузі молекулярної генетики м’язової діяльності.
В.М. Ільїним написано и видано понад 280 наукових, науково-педагогічних і науково-методичних робіт. Серед них – п’ять монографій, п’ять навчальних посібників, шість науково-методичних рекомендацій, 82 наукові статті у вітчизняних і закордонних провідних фахових наукових виданнях, три патенти на винахід. Підготував: в якості наукового керівника – 4 кандидата наук, наукового консультанта – 2 доктори наук.
Професор Ільїн В.М. є членом Українських фізіологічного та патофізіологічного товариств, Європейського коледжу спортивних наук, Європейського підводного баромедичного товариства, спеціалізованої вченої ради зі спеціальності 20.00.01 - «Олімпійський і професійний спорт», спеціалізованої вченої ради зі спеціальності 14.03.11 - «Медична та біологічна інформатика і кібернетика» Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.ШУПИКА, редакційних колегій наукових журналів: «Наука в Олимпийском спорте», «Теорія і методика фізичного виховання», «Актуальні проблеми фізичної культури і спорту», «Спортивна медицина», «Загальна патологія та патологічна фізіологія», «Медична інформатика та інженерія», «Український антарктичний журнал», «Експедиція ХХІ».
Качоровська Ольги Володимирівна
Доктор медичних наук, Професор
Підготовка фахівців з фізичної реабілітації — один із основних напрямів сучасної діяльності навчального закладу. Для цього тут створено потужну матеріально-технічну базу, на основі якої працюють досвідчені й обізнані фахівці, багато з яких є авторами визнаних підручників та навчально-методичних посібників. Ця спеціальність надзвичайно популярна як у нас в країні, так і за кордоном, а кількість бажаючих отримати її саме у даному Університеті щороку у кілька разів перевищує можливості, передбачені планом прийому. І нині, на жаль, уже мало хто згадує про те, що основи підготовки фахівців із фізичної реабілітації, її науково-методичне забезпечення тісно пов'язані з іменем видатного радянського фахівця доктора медичних наук, професора Ольги Володимирівни Качоровської.
О.В. Качоровська у 1935 р. закінчила Харківський медичний інститут і вступила до аспірантури Українського науково-дослідного інституту фізичної культури, що у ті роки розташовувався у Харкові — столиці Української СРР. Після закінчення аспірантури її запросили на роботу у той самий інститут на посаду наукового співробітника. У 1940 р. після злиття навчального і наукового інститутів фізичної культури стала працювати старшим викладачем кафедри лікарського контролю, лікувальної фізкультури та гігієни державного інституту фізичної культури України.
Уже на другий день війни, 23 червня 1941 р., Ольга Качоровська у рядах захисників Вітчизни: спочатку працює лікарем лікувальної фізкультури евакогоспіталю № 1025, який завдяки її ініціативі, ентузіазму та кваліфікації став не тільки закладом лікування поранених та їх якнайшвидшого повернення у стрій, але й базовим навчальним центром фізичної реабілітації Харківського військового округу, де опановували вкрай необхідну у воєнні роки спеціальність методиста лікувальної фізичної культури лікарі, медичні сестри, викладачі фізичного виховання, тренери.
У 1943 р. Качоровську було призначено начальником відділення фізіотерапії і лікувальної фізкультури великого евакогоспіталю № 3343, розташованого у Красноярську, де вона разом із практичною роботою з пораненими багато зробила для підвищення кваліфікації військових і госпітальних лікарів, методистів ЛФК.
У 1944 р. у зв'язку з переведенням ДІФКУ до Києва і необхідністю організації роботи інституту наказами наркомів охорони здоров'я СРСР та УРСР О.В. Качоровську було направлено на роботу на посаду завідувача кафедри лікувальної фізкультури Київського державного інституту фізичної культури.
Трагічний, але абсолютно унікальний за різноманітністю розв'язуваних завдань та напруженістю досвід роботи в евакогоспіталях, що ґгрунтувався на знаннях, отриманих в аспірантурі та у процесі науково-педагогічної роботи у Харкові, забезпечив формування О.В. Качоровської як різнобічного фахівця вищої кваліфікації. Вона дуже швидко і на високому професійному рівні організувала роботу кафедри, органічно пов'язала навчальну, науково-методичну роботу, залучила до співпраці кваліфікованих фахівців, створила їм умови для підвищення кваліфікації.
Повнішому розкриттю творчого потенціалу Качоровської сприяло й те, що протягом чотирьох років (1948—1951) роботу на кафедрі вона поєднувала з виконанням обов'язків заступника директора інституту з навчально-наукової роботи, а також розширенням функцій керованої нею кафедри, що у 1959 р. була перетворена у кафедру лікувальної фізкультури, лікарського контролю та гігієни.
У 1950—1960-х роках Качоровська підготувала і видала у Медвидаві України і видавництві "Здоров'я" ряд великих праць — підручників і навчальних посібників, що забезпечило студентів і фахівців високоякісною спеціальною літературою. Назвемо лише деякі з понад 100 праць, автором яких є О.В. Качоровська: "Лечебная физкультура при травмах и их последствиях" (Київ, 1950); "Врачебный контроль над физкультурниками и спортсменами" (Київ, 1952); "Значение физкультуры в профилактике заболеваний" (Київ, 1953); підручник "Лечебная физическая культура" (Москва, 1956); "Лечебная гимнастика при полиомиелите" (Київ, 1958); "Физическая культура как средство предупреждения преждевременных возрастных изменений" (Київ, 1964).
Ольга Володимирівна активно залучала до творчої праці співробітників кафедри, багато з яких (В.П. Мурза, Л.Я. Іващенко, Ю.В. Кірєєв, М.О. Залеська, І.Д. Дмитрієва, Г.О. Кашпуровський) стали фахівцями вищої кваліфікації, авторами багатьох наукових і методичних праць, захистили кандидатські та докторські дисертації.
Коло інтересів Качоровської, її знання не обмежувалися проблематикою лікувальної фізичної культури і фізичної реабілітації — тих спеціальностей, з яких вона по праву вважається основоположником ефективної науково-педагогічної школи, а поширювалися і на інші актуальні напрями.
Варто зазначити, що докторська дисертація Качоровської, підготовлена на початку 1960-х років, присвячена глибокому вивченню функціонування серцево-судинної системи у спортсменів високої кваліфікації у різних видах спорту. Ольга Володимирівна досліджувала термінові і довготривалі адаптаційні реакції на великі тренувальні та змагальні навантаження, що дозволило виявити ряд закономірностей у зміні функції та морфології міокарда, морфологічного складу крові, реакції вегетативної нервової системи, дати клініко-фізіологічну характеристику болю у ділянці серця у спортсменів. Дана наукова праця дозволила розробити важливі для практики рекомендації з функціональної діагностики й управління процесом планування навантаження у спортивному тренуванні.
Офіційні документи 1960-х років свідчать про велику роль, яку відігравала О.В. Качоровська у розробці найважливіших тем всесоюзного зведеного плану досліджень у галузі спорту. Зокрема, на кафедрі, керованій нею, вивчалася виключно важлива у ті роки тема застосування великих навантажень у спорті, розроблялася проблематика нормування тренувальних і змагальних навантажень у підготовці юних спортсменів, вивчалися причини виникнення спортивних травм, питання їх профілактики та лікування. Уся ця робота тісно пов'язувалася з реальними проблемами спорту, чому сприяла принципова позиція Ольги Володимирівни, що виявлялася у намаганні проводити усі дослідження у тісній співпраці зі спортивно-педагогічними кафедрами.
О.В. Качоровська працювала в інституті до середини 1970-х років. Так ще й нині у роботі кафедри фізичної реабілітації проявляються ті фундаментальні основи, що були закладені нею як у систему викладання навчальних дисциплін, так і у науково-дослідну роботу.
Узагальнюючи діяльність учених, які наприкінці 1940-х і у 1950-х роках багато зробили для формування і розвитку медико-біологічних основ фізичної культури і спорту, варто підкреслити, що вони не лише віддавали свої знання з фізіології, біохімії, анатомії, медицини чи досягнень високоефективних наукових шкіл з давніми традиціями, а й, що не менш важливо, створювали в колективі творчий мікроклімат, який став плодотворним підґгрунтям для формування на базі фундаментальних наук їх спеціалізованих відгалужень — спортивної фізіології, спортивної біохімії, спортивної медицини, спортивної біомеханіки тощо, орієнтованих на запити сфери фізичної культури і спорту.
Не менш важливим на той час був і взаємовигідний напрям, що характеризувався прагненням фахівців спортивно-педагогічних, наукових і навчальних дисциплін, а також представників спортивної практики перевести свою діяльність на наукову основу, широко використовуючи досягнення медико-біологічних дисциплін.
Кашуба Віталій Олександрович
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Віталій Олександрович Кашуба розпочав наукову діяльність у Київському державному інституті фізичної культури в 1990 р. під керівництвом свого вчителя – засновника української школи біомеханіки професора Анатолія Лапутіна – з розробки і впровадження у практику спортивного тренування біомеханічних ергогенних засобів відставленої дії. Результати цих досліджень були узагальнені у кандидатській дисертації, яку В.О. Кашуба успішно захистив 1993 р. У подальшому (з середини 1990-х років) він розширив коло своїх дослідницьких інтересів і почав розробляти новий науковий напрям у вивченні рухової функції людини – дослідження динаміки змін просторової організації тіла в онтогенезі.
Віталій Кашуба, розвиваючи разом зі своїми учнями оригінальний напрям у біомеханіці, вперше теоретично сформулював та експериментально обґрунтував концепцію профілактики біогеометричного профілю постави школярів. Відмітними рисами цієї концепції є побудова методології керування з урахуванням індивідуальних особливостей моторики дітей та орієнтація на просторову організацію біоланок тіла відносно соматичної системи відліку. Він вперше розробив технологію виміру та аналізу постави школярів із використанням відеокомп’ютерної системи й опрацював методику її застосування у фізичному вихованні.
Результати досліджень були узагальнені Віталієм Олександровичем в успішно захищеній ним докторській дисертації (2003) й у монографіях «Биомеханика осанки» (2003), «Профилактика и коррекция нарушений пространственной организации тела человека в процессе физического воспитания» (2005), «Коррекция нарушений осанки школьников в процессе адаптивного физического воспитания» (2008). Автора було нагороджено Почесною грамотою Держкомспорту України (за монографію «Биомеханика осанки») та пам’ятною відзнакою Держкомспорту України за кращу науково-методичну роботу 2004 р.
З 2004 до 2007 року входив до складу експертної ради з питань проведення експертизи дисертацій ВАК України з фізичного виховання і спорту.
В 2005 році був нагороджений почесною грамотою Кабінету Міністрів України «За вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку фізкультурної освіти, підготовку висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів».
У 2009 році присвоєно почесне звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України».
У 2012 році нагороджений почесною грамотою Національної академії педагогічних наук України «За визначні досягнення у науково-педагогічній діяльності, активну участь у розвитку науки з фізичного виховання і спорту».
Професор Кашуба підготував 17 кандидатів наук, які нині працюють в Україні та за її межами.
Очолюючи кафедру кінезіології, В.О. Кашуба з 2004 р. є і проректором НУФВСУ з наукової роботи.
В.О. Кашуба є автором понад 220 наукових і науково-методичних робіт, багато з яких були представлені на міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах.
Він бере участь у діяльності Відділення фізичної культури і спорту Української академії наук, є головою спеціалізованої вченої ради Д 26.829.02 Національного університету фізичного виховання і спорту України з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук з фізичного виховання та спорту за спеціальностями 24.00.02 – «Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення», 24.00.03 – «Фізична реабілітація» та членом спеціалізованої вченої ради Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту.
Колесников Віктор Васильович
Доктор медичних наук, Професор
На початку 1950-х років у КДІФК створюється кафедра анатомії, яку очолив видатний учений доктор медичних наук, професор Віктор Васильович Колесников (1951—1959 рр.), який приїхав до Києва з Ленінграда. Вивчення студентами анатомії він намагався наблизити до специфіки різних видів спорту. На очолюваній ним кафедрі розроблялися методики анатомічного аналізу рухів у спортивній і художній гімнастиці, важкій атлетиці, легкій атлетиці, акробатиці та ін. Створені на кафедрі віварій, операційна, гістологічна лабораторія використовувалися не лише для навчання студентів, а й для проведення наукових досліджень співробітниками кафедри. Результати цих досліджень втілилися в багатьох кандидатських дисертаціях, підготовлених учнями Віктора Колесникова, викладачами Петром Гудзем, Олександром Радзієвським (згодом стали докторами наук і професорами) та іншими співробітниками кафедри анатомії. Сам професор Колесников навіть після припинення викладацької діяльності за станом здоров'я у 1959 р. і виходу на пенсію продовжував наукову діяльність: керував підготовкою дисертаційних робіт, узагальнював свій 35-річний досвід дослідження колатерального кровообігу.
Колчинська Ася Зеліківна
Лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки, академік Нью-Йоркської академії наук, доктор медичних наук, професор
Починаючи з 1969 р. активно співробітничала з ПНДЛ завідувач відділу гіпоксичних станів Інституту фізіології імені О.О. Богомольця Академії наук УРСР професор Ася Зеліківна Колчинська — учениця і послідовниця відомого вченого-фізіолога, дійсного члена Академії медичних наук СРСР, члена-кореспондента Академії наук УРСР Миколи Миколайовича Сиротиніна.
Розроблені Колчинською та її учнями програми для розрахунку кисневих режимів і показників стану функціональної системи дихання виявились корисними для поточного комплексного контролю у спорті вищих досягнень. Дослідження, що проводилися у лабораторних умовах та під час високогірних експедицій, стали суттєвим внеском у вікову фізіологію гіпоксичних станів, у фундаментальні проблеми гіпоксії. Колчинською були внесені доповнення у класифікацію гіпоксичних станів, виділено в окремий тип гіперметаболічну гіпоксію (гіпоксія навантаження), яка постійно супроводжує м'язову діяльність та є провідним фактором у розвитку ультраструктурних змін м'язової тканини при напруженій м'язовій діяльності. Описано відмінності гіпоксії навантаження, запропоновано класифікацію ступеня гіпоксії, розроблено об'єктивні критерії для кожного з п'яти ступенів гіпоксичної гіпоксії.
Починаючи з 1965 р. А.З. Колчинська та її співробітники працювали в комплексних наукових групах при збірних командах України і СРСР з веслування на байдарках і каное, альпінізму, велосипедного спорту на шосе і треку. Вони брали участь у підготовці видатних спортсменів — Юрія Стеценка, Олександра Шапаренка, О. Пхакадзе, Н. Кибардіної, Т. Полякової та ін. З 1991 р. Колчинська та її учні, застосовуючи запропонований А.З. Колчинською комбінований метод тренування, успішно використовують інтервальне гіпоксичне тренування в підготовці спортсменів високої кваліфікації.
Наукові розробки А.З. Колчинської знайшли своє відображення у 13 монографіях, а також у більше ніж у 300 статтях з проблем порівняльної, вікової, клінічної та спортивної фізіології. Ася Зеліківна автор монографій "Недостаток кислорода и возраст" (1964), "Кислородный режим ребенка и подростка"(1973), "Подводные медико-биологические исследования" (1976), "Дыхание и кислородные режимы организма дельфинов" (1980), "Вторичная тканевая гипоксия" (1983), "Кислород, физическое состояние, работоспособность" (1992), співавтор та відповідальний редактор збірників "Специальная и клиническая физиология гипоксических состояний" (1979), "Гипоксия нагрузки, ее математическое моделирование" (1989), "Интервальная гипоксическая тренировка, эффективность, механизмы действия" (1992), "Дыхание при гипоксии" (1996), "Нормобарическая интервальная гипоксическая тренировка в медицине и спорте: Руководство для врачей" (2003) та ін.
За період своєї наукової діяльності Ася Зеліківна Колчинська підготувала понад 90 докторів і кандидатів наук.
Коробейніков Георгій Валерійович
Почесний працівник фізичної культури і спорту, доктор біологічних наук, професор
Одним з провідних наукових напрямів Національного університету фізичного виховання і спорту України є спортивна фізіологія та психофізіологія. Значний внесок у розвиток цього напряму наукової діяльності зробив доктор біологічних наук, професор Коробейніков Георгій Валерійович. Початок наукового шляху Георгій Коробейніков розпочав на кафедрі фізіології Київського державного інституту фізичної культури у 1986 р. Був переможцем Всесоюзної Олімпіади з фізіології спорту та переможцем Всесоюзного конкурсу студентських наукових робіт. Після закінчення аспірантури КДІФК був запрошений на роботу до Інституту геронтології АМН України. Протягом 1992-2003 рр. приймав участь у науково-дослідній роботі Інституту геронтології АМН України – розробка засобів професійно-трудової реабілітації для осіб літнього віку в умовах вікової інволюції. Підготовлено та захищено докторську дисертацію «Вікові особливості функціональної організації основних видів діяльності людини» (2001). З 2003 року працює у НУФВСУ, з 2004 – у Державному науково-дослідному інституті фізичної культури і спорту. Протягом 2004-2009 рр. здійснював науково-методичне забезпечення збірних національних команд України з боротьби греко-римської, вільної та дзюдо. З 2009 р.- професор кафедри біології спорту НУФВСУ.
Георгій Коробейніков є очолює комплексну наукову групу національних збірних команд України з боротьби греко-римської та вільної. Приймав участь у підготовці збірних команд до участі у Олімпійських Іграх в Пекіні (2008) та Лондоні (2012).
Керівник теми Зведеного плану НДР на 2011-2015 рр. в сфері фізичної культури і спорту. В якості керівника підготував двох кандидатів біологічних наук та трьох кандидатів і одного доктора наук з фізичного виховання і спорту. Працює у складі спеціалізованої вченої ради по захисту докторських дисертації Д 26.829.02 НУФВСУ.
Є членом редакційної колегії журналів: «Теорія і методика фізичного виховання і спорту», Спортивна медицина», «Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту», «Молода спортивна наука України», «Актуальні проблеми фізичної культури і спорту», «Физическое воспитание студентов творческих специальностей», «Загальна патологія та патологічна фізіологія», «Baltic Journal of Health and Physical Activity», «Journal of Cardiology and Vascular Medicine».
Автор понад 200 наукових праць. Основний напрям наукової діяльності – психофізіологія спорту, когнітивна психологія, превентивна медицина. Основні наукові праці: монографії «Психофизиологические механизмы умственной деятельности человека» (2002); «Психофизиологическая организация деятельности человека» (2008); «Психофизиология деятельности человека» (2011); навчальний посібник Оцінка психофізіологічних станів у спорті (співавтор) (2012); монографія «Оцінювання психофізіологічних станів у спорті» (співавтор) (2013), співавтор 7 патентів.
Круцевич Тетяна Юріївна
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Високий авторитет Національного університету фізичного виховання і спорту України значною мірою визначається формуванням у вузі науково-теоретичних засад системи фізичного виховання в нашій країні. Значний внесок у розвиток цього напряму наукової діяльності зробила доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор Тетяна Юріївна Круцевич. Ввібравши науковий досвід свого вчителя – професора В. Петровського, з яким вона у 1980-х роках розробляла новий у СРСР науковий напрям – диференційований підхід у фізичному вихованні школярів, Тетяна Круцевич спільно з колективом кафедри теорії і методики фізичного виховання (яку вона очолює з 1999 р.) підготувала й видала перший вітчизняний підручник «Теория и методика физического воспитания» (2003), який доопрацьовувався і видавався українською мовою у 2008 і 2012 роках.. Зміст цього підручника інтегрує сучасні погляди на засоби та методи фізичного виховання різних груп населення, запропоновані провідними фахівцями України і Росії, а також відображає наукову концепцію самої Т.Ю. Круцевич, яка була доведена нею і обґрунтована у докторській дисертації «Управління фізичним станом підлітків у системі фізичного виховання» (2000).
Тетяною Круцевич написано і видано понад 240 наукових робіт. Серед них – навчальний посібник (у співавторстві з Л.Я. Іващенко) «Практикум з методики фізкультурно-оздоровчої роботи»(1992), покладений в основу курсу спеціалізації з рекреації та оздоровчої фізичної культури у вищих навчальних закладах України; монографія «Наукові дослідження в масовій фізичній культурі» (1995); «Методи дослідження індивідуального здоров’я дітей, підлітків і юнаків» (1999); «Контроль у фізичному вихованні дітей, підлітків і юнаків» (2005), «Рекреація у фізичній культурі різних груп населення» (2012), «Історія розвитку фізичної рекреації» (2013).
Професор Тетяна Круцевич залучає до наукової діяльності молодих дослідників. Завдяки цьому сформувалася її наукова школа. Нині це – понад 38 аспірантів і 8 докторантів, які досліджують проблеми адаптивного фізичного виховання та фізичного виховання дошкільної і учнівської молоді, опрацьовують теоретико-методичні аспекти рекреаційної діяльності різних груп населення в Україні та в інших країнах, зокрема у Польщі, Гвінеї, Ізраїлі, Мозамбіку.
Тетяна Круцевич як академік-секретар Відділення фізичної культури і спорту Української академії наук проводить активну організаційну роботу, спрямовану на інтеграцію різних наукових напрямів у сучасному вітчизняному фізичному вихованні.
Сьогоднішня науково-методична діяльність професора Т.Ю. Круцевич визначається концентрацією зусиль на дослідженні нових напрямів націлених на формування у молоді духовних і психологічних цінностей в процесі занять фізичною культурою.
Лазарєва Олена Борисівна
Доктор наук з фізичного виховання і спорту, доцент
Олена Лазарєва доктор наук з фізичного виховання і спорту, доцент, працює на посаді професора кафедри фізичної реабілітації Національного університету фізичного виховання і спорту України та виконує обов’язки заступника завідуючого кафедри з наукової роботи. Науковий шлях Олена Лазарєва розпочала на посаді наукового співробітника відділу управління здоров’ям людини ДНДІФКС. З 1999 року працює в Національному університеті фізичного виховання і спорту України на кафедрі фізичної реабілітації. З 2008 по 2009 рік виконувала обов’язки завідувача відділу докторантури та аспірантури університету. З того часу плідно веде роботу щодо організації наукової діяльності аспірантів, що сприяє якісній підготовці фахівців вищої кваліфікації для галузі фізичної культури та спорту. Під керівництвом Олени Лазарєвої підготовлені чотири роботи на здобуття наукового ступеня кандидата наук.
На цей час Олена Лазарєва здійснює наукове керівництво при написанні кандидатських, дипломних та магістерських робіт, на високому науковому та навчально-методичному рівні проводить лекції та інші навчальні заняття.
Олена Лазарєва автор (співавтор) понад 80 наукових праць з фізичної реабілітації, в т.ч.: «The influence of physical rehabilitation program on the body spatial organization of the 8 years old children with posture violation in the frontal plane and 1st and 2nd degree scoliosis» (2013); «Физическая реабилитация при хирургическом лечении вертеброгенных пояснично-крестцовых синдромов» (2012); «Ефективність використання засобів фітнесу в програмі фізичної реабілітації осіб з вертеброгенною патологією» (2012); «Восстановление двигательного стереотипа у больных с многооскольчатыми переломами диафизов костей бедра и голени после стабильно-функционального остеосинтеза» (2009); «Методика организации и проведения клинической практики по дисциплине «Физическая реабилитация при травмах и заболеваниях нервной системы» (2009).
Нагороджена «Подякою Київського міського голови (2009) та Почесною грамотою Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту (2010).
Наукові інтереси Олени Лазарєвої полягають у дослідженні особливостей фізичної реабілітації при травмах та захворюваннях нервової системи (інсульт, розсіяний склероз, паркінсонізм, травми та захворювання хребта й спинного мозку) та застосування фітнес програм у хворих різних нозологічних груп.
Лапутін Анатолій Миколайович
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор біологічних наук, професор А.М. Лапутін
доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор НУФВСУ, майстер спорту. У КДІФК 1980-ті роки були позначені також успішною розробкою багатьох наукових напрямів, здійснюваною колективом кафедри кінезіології під керівництвом професора Анатолія Миколайович Лапутіна — фахівця з високим авторитетом і широким колом наукових інтересів. Анатолій Миколайович Лапутін працював у Київському державному інституті фізичної культури, а потім в Українському державному університеті фізичного виховання і спорту, а згодом у Національному університеті фізичного виховання і спорту України з 1959 по 2007 рр. З 1981 по 2002 рр. завідував кафедрою біомеханіки, яка в 1992 році була перейменована в кафедру кінезіології.
У 1985 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеню доктора біологічних наук на тему «Керування біомеханічною структурою спортивних рухів у процесі навчання». В цій роботі автор об’єднав у системній єдності можливості біології, фізики, математики і педагогіки. Такий органічний синтез дозволив здобувачу внести суттєвий вклад в педагогіку рухів, підняти дидактику на якісно новий рівень.
У 1986 р. А.М. Лапутіна було обрано професором. У тому ж році вийшла його фундаментальна монографія «Навчання спортивним рухам», присвячена актуальним проблемам педагогіки. У цій книзі автор вперше висунув і обґрунтував ідею створення нової наукової і учбової дисципліни – дидактики рухових дій.
Подальше втілення своїх нових ідей, поглядів, переконань на формування і вдосконалення рухової функції людини в філогенезі та онтогенезі А. М. Лапутін здійснив у монографії «Гравітаційне тренування» (1999 р.). У цій праці обґрунтовано висвітлено неординарне вирішення проблеми розширення можливостей людини за рахунок більш раціонального використання нею того енергетичного потенціалу, котрий керує в оточуючому середовищі і може бути утилізований її організмом за умови більш ефективної організації рухової діяльності.
З 1995 по 1997 р.р. А.М. Лапутін як керівник програми гравітаційної підготовки українських космонавтів брав участь у спільному українсько-американському проекті «Шатл-97», котрий передбачав політ першого космонавта незалежної України на американському космічному кораблі "Колумбія". За успішну розробку та реалізацію програми гравітаційної підготовки першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка на американському космічному кораблі Національне космічне агентство України та Федерація космонавтики України у квітні 1998 року нагородили А. М. Лапутіна почесною медаллю імені Юрія Кондратюка.
З 1997 року А.М. Лапутін – заслужений діяч науки і техніки України.
А.М. Лапутін опублікував понад 200 наукових праць, має більш як 20 патентів та авторських свідоцтв на винаходи. Основні наукові праці: навчальні посібники – «Біомеханіка фізичних вправ» (1976), «Навчання спортивним рухам» (1986), «Біомеханіка фізичних вправ» (1989), «Технічні засоби навчання» (1990), «Практична біомеханіка» (2000), «Біомеханіка спорту» (2001), «Технічні винаходи у фізичному вихованні» (2007) та монографія – «Гравітаційне тренування» (1999).
За науково-творчі здобутки доктор біологічних наук, професор, заслужений професор НУФВСУ А.М. Лапутін був нагороджений від Федерації космонавтики СРСР золотою медаллю імені академіка М.В. Келдиша (1990), від Національного космічного агентства України та Федерації космонавтики України почесною медаллю імені Юрія Кондратюка (1998), медаллю ВДНГ УРСР (1990), а також почесним знаком НОК України (1999). Отримав індивідуальний грант Міжнародного фонду Сороса за фундаментальні дослідження.
Серед його учнів – доктори наук Кашуба В.О. (2003), Носко М.О. (2003), Пліско В.І. (2004), Бобровник В.І. (2007) та 36 кандидатів наук з фізичного виховання і спорту.
Латишкевич Леонід Антонович
Заслужений працівник народної освіти, кандидат педагогічних наук, професор
Надзвичайно продуктивною була діяльність професора Леоніда Антоновича Латишкевича, який замінив Є.І. Івахіна на посаді завідувача кафедри спортивних ігор. Здавалося б, що після Євгена Івановича молодому завідувачу буде важко підтримувати високий авторитет кафедри. Однак Латишкевич сміливо ініціював розвиток перспективних наукових напрямів, налагодив тісні ділові стосунки з проблемною лабораторією і кафедрами медико-біологічного профілю КДІФК, тренерами збірних команд СРСР з гандболу (чоловіки і жінки), науково-методичне забезпечення підготовки яких було доручено інституту. Він активно розпочав роботу з підготовки науково-педагогічних кадрів. За 25-річний період своєї діяльності на посаді завідувача він підготував понад 30 кандидатів наук.
Л.А. Латишкевич опублікував більше 150 робіт з різних проблем підготовки спортсменів високого класу, що спеціалізуються в спортивних іграх, у тому числі ряд монографій та підручників. Його спільна робота зі знаменитим радянським фахівцем, заслуженим тренером СРСР І.Є. Турчиним не тільки сприяла успіхам збірної команди СРСР на світовій і олімпійській аренах, а й надала можливість випустити у світ підручник "Гандбол" (1988 р.), який було високо оцінено фахівцями. Праці Л.А. Латишкевича одержали визнання і за кордоном — його книги видані в Іспанії, Польщі. У 1990 р. він визнаний "Відмінником народної освіти", а у 2000 р. йому присвоєно почесне звання "Заслужений працівник народної освіти України".
Лисенко Олена Миколаївна
Доктор біологічних наук, старший науковий співробітник
Напрямок наукових досліджень В.С.Міщенко плідно продовжує його учениця доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Лисенко Олена Миколаївна. Після закінчення навчання на біологічному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. О.М. Лисенко почала працювати в проблемній науково-дослідній лабораторії КДІФК вже маючи досвід роботи з збірною командою СРСР з веслування на байдарках і каное. Науковий шлях О.М. Лисенко пройшла з посади молодшого наукового співробітника (1990) до завідувача лабораторією діагностики функціонального стану спортсменів (2002-2004). З 2004 року Лисенко Олена Миколаївна працює в Національному університеті фізичного виховання і спорту України. В червні 2004 року з ініціативи В.М. Платонова починає створюватися лабораторія теорії і методики спортивної підготовки та резервних можливостей спортсменів, яку очолила О.М. Лисенко, що також було початком розбудови науково-дослідного інституту Університету.
Лисенко О.М. має багаторічний досвід в області фізіологічного контролю підготовки спортсменів високого класу – впродовж 30 років приймала участь в науково-методичному забезпеченню підготовки спортсменів збірних команд колишнього СРСР і України з різних видів спорту до чемпіонатів Європи і Світу, Ігор Олімпіади. Лисенко О.М. як фахівець приймала участь в Іграх XXIX Олімпіади (Пекін, 2008 р.), брала участь у підготовці видатних спортсменів — І. Осипенко-Радомської, Ю. Чебана, Н. Добринської, І. Ліщинської, О. Костевич та ін.
З 2007 року О.М.Лисенко входить до складу Експертної ради по питанням підготовки і участі спортсменів України в Олімпійських іграх Міністерства молоді і спорту України і Національного олімпійського комітету України.
Провідним науково-практичним напрямком роботи Лисенко О.М. визначення особливостей мобілізації функціональних резервів організму та формування функціональної підготовленості кваліфікованих спортсменів в процесі адаптації до напруженої спортивної діяльності, як основи для розробки критеріїв управління адаптаційними процесами, а також визначення ключових напрямів підвищення реалізації функціонального потенціалу організму спортсменів на основі оцінки їх термінових адаптаційних реакцій та особливостей довгострокової адаптації.
Наукові розробки О.М. Лисенко знайшли своє відображення в дисертаціях з теми «Фізіологічна реактивність кардіореспіраторної системи і особливості прояву фізичної працездатності кваліфікованих спортсменів» та «Оптимізація фізіологічної реактивності системи дихання при адаптації до напруженої м’язової діяльності». Лисенко О.М. є керівником держбюджетної науково-дослідної теми «Моніторинг процесу адаптації кваліфікованих спортсменів з урахуванням їх індивідуальних особливостей».
О.Р. Лисенко є автором понад 130 наукових робіт з актуальних проблем спортивної фізіології - у монографіях, серіях статей в найбільш авторитетних, в тому числі і закордонних, спеціалізованих періодичних виданнях, у виступах на багатьох наукових форумах. Основні роботи: "Реактивные свойства кардиореспираторной системы как отражение адаптации к напряженной физической тренировке в спорте" (2007), "Медико-біологічне забезпечення підготовки спортсменів збірних команд України з олімпійських видів спорту" (в співавторстві, 2009) та ряд методичних рекомендацій. У 2009 році О.М. Лисенко отримала відзнаку Національного Олімпійського Комітету України як переможець конкурсу за кращу наукову роботу з олімпійського руху в номінації «кращий цикл наукових публікацій року». О.М. Лисенко входить до складу редакційної колегії Міжнародного науково-теоретичного журналу «Наука в олимпийском спорте».
Лисенко Олена Миколаївна проводить науково-методичну роботу з студентами та аспірантами НУФВСУ, викладає на кафедрі теорії методики спортивної підготовки та резервних можливостей спортсменів (учбові дисципліни «Адаптація та функціональні резерви спортсменів», «Визначення функціональних можливостей організму спортсменів», «Сучасні методи дослідження в спорті вищих досягнень»).
За особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту О.М. Лисенко було відзначено подякою Кабінету Міністрів України (2003), почесною грамотою Міністерства України по справам молоді і спорту (2005), відзнаками Національного Олімпійського Комітету України (2009) та Печерської районної в місті Києві ради (2010), а також подякою Національного Олімпійського Комітету України за розвиток Олімпійського руху (2012).
Лісенчук Геннадій Анатолійович
Доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Розвиток кафедри футболу Національного університету фізичного виховання і спорту України в середин і 1990-х років і на початку ХХI ст. та досягнення цього підрозділу вузу пов'язані з плідною діяльністю професора Геннадія Анатолійовича Лісенчука. Він, очолюючи кафедру з 1992 до 2008 р., зумів у соціально-економічно складний для держави в цілому і для її вузівської освіти зокрема період знайти вдалі та оптимальні форми роботи, націлені перш за все на якомога ефективніше вирішення завдань підготовки висококваліфікованих фахівців для вітчизняної системи фізичного виховання і фізичної культури, масового спорту і спорту вищих досягнень. Спорту Геннадій Лісенчук присвятив кілька десятків років свого життя. Протягом 1967—1982 рр. він грав у футбольних командах "Дніпро" (Кременчук), "Шахтар" (Стаханов), "Зоря" (Луганськ), "Таврія" (Сімферополь), СКА (Одеса), "Крила Рад" (Куйбишев), "Металург" (Запоріжжя), "Ворскла" (Полтава), "Дніпро" (Дніпропетровськ), "Колос" (Нікополь), а згодом, закінчивши Вищу школу тренерів у Москві, працював (протягом 1984—1991 рр.) головним тренером у командах "Колос" (Нікополь), "Суднобудівник" (Миколаїв), "Ворскла" (Полтава), "Кривбас" (Кривий Ріг).
У 1989 р. Геннадій Лісенчук успішно захистив кандидатську дисертацію. З 1994 р. він — доцент кафедри футболу Українського державного університету фізичного виховання і спорту, а з 1997 р. — професор кафедри футболу НУФВСУ.
Г.А. Лісенчук є автором понад 70 наукових і методичних робіт, у тому числі одним із співавторів навчального посібника для вузів "Футбол" (1997), автором монографії "Управление подготовкой футболистов" (2003), співавтором посібника "Футбол" для спортсменів і тренерів аматорського футболу (2005), а також співавтором посібника «Футбол у школі» - для вчителів та школярів загальноосвітніх шкіл (2011р.)
Наукові ідеї та науково-методичні розробки, що знайшли відображення у цих та інших працях Г.А. Лісенчука, втілилися і в його дисертаційній робот і "Теоретико-методичні основи керування підготовкою футболістів" (2004), після успішного захисту якої він став доктором наук з фізичного виховання і спорту.
Науково-педагогічні і тренерські здібності Г.А. Лісенчука добре проявилися у його плідній співпраці з Федерацією футболу України та в ініціативі щодо утворення в нашій країні Асоціації міні-футболу, президентом якої він є з 1993 р., а особливо — на посаді головного тренера національної, молодіжної та студентської збірних команд України з міні-футболу (футзалу).
Під його керівництвом національна збірна команда України 1996 р. завоювала бронзові медалі на чемпіонаті світу з футзалу, а згодом двічі (у 2001 і 2003 рр.) вона здобула срібні нагороди на чемпіонаті Європи. Молодіжна збірна команда України (U-21) стала віце-чемпіоном Європи у 2008р. Студентська збірна команда України тричі (у 1998, 2004 і 2012 рр.) ставала переможцем на молодіжних чемпіонатах світу, у 2008р виграла срібні медалі, і ще тричі (у 1996, 2002 і 2006 рр.) — була бронзовим призером таких змагань.
Г.А. Лісенчук як тренер підготував 8 заслужених майстрів спорту, 28 майстрів спорту міжнародного класу, 83 майстри спорту.
Його вагомий внесок у розвиток спорту відзначений званням заслуженого тренера України (1996) та почесним званням заслуженого працівника фізично ї культури і спорту України (1999). Він нагороджений орденом "За заслуги" III (2001) та II ступеня (2004), Почесним знаком Міністерства освіти та науки «Відмінник освіти України» (2004р.), та Почесним знаком Федерації футбола Украини «За особистий внесок у розвиток українського футболу» (2005р.).
Нині Геннадій Лісенчук успішно поєднує свою повсякденну педагогічну працю на посаді професора кафедри футболу НУФВСУ, тренерську роботу на чолі збірної команди України з міні-футболу (футзалу) і громадську діяльність в очолюваній ним Асоціації міні-футболу України.
З 2004 р. він є членом-кореспондентом Української академії наук (входить до складу Відділення фізичної культури і спорту УАН).
Матвєєв Сергій Федорович
Кандидат педагогічних наук, професор
На першому етапі своєї науково-педагогічної діяльності у Київському державному інституті фізичної культури Сергій Федорович Матвєєв, який до цього був семиразовим чемпіоном України і триразовим призером чемпіонатів СРСР із самбо, а також неодноразовим переможцем міжнародних турнірів з дзюдо, працював над обґрунтуванням системи підготовки спортсменів високого класу у спортивних єдиноборствах (дзюдо, самбо, карате). Одним із підсумків цих досліджень стала кандидатська дисертація «Ефективність чергування занять з різними навантаженнями у тренувальних мікроциклах», успішно захищена 1983 р. З 1977 по 1984 р. С.Ф. Матвєєв очолював у КДІФК кафедру боротьби і боксу. Результати досліджень і науково-педагогічних розробок протягом багатьох років активно впроваджувалися Сергієм Матвєєвим у діяльності комплексних наукових груп (КНГ) із самбо, дзюдо, карате, вільної та греко-римської боротьби. Він як тренер підготував 11 майстрів спорту міжнародного класу та 37 майстрів спорту, серед яких 25 чемпіонів України, 6 чемпіонів СРСР і чемпіон Європи з самбо (Віталій Биченок).
С.Ф. Матвєєв працював також у вищих навчальних закладах Алжиру і Китайської Народної Республіки, де передавав місцевим колегам знання і досвід підготовки кадрів фізичного виховання і спорту.
Згодом, дещо змінивши профіль наукових і педагогічних інтересів, він працював у КДІФК заступником завідувача кафедри теорії спорту, в подальшому – заступником завідувача кафедри олімпійського і професійного спорту, а у 2000 р. став завідувачем цієї кафедри. З 2012 р. очолює кафедру професійного, неолімпійського та адаптивного спорту.
Останнім часом на кафедрі професійного, неолімпійського та адаптивного спорту НУФВСУ, керованій професором Сергієм Матвєєвим, велика увага приділяється проблематиці такої надзвичайно актуальної для сучасного спортивного руху сфери, як неолімпійський спорт і спорт для людей з інвалідністю. Кафедра у співдружності з СКУ, Національним комітетом спорту інвалідів України, Українським центром «Інваспорт», загальноукраїнською громадською організацією «Спеціальна Олімпіада України» та міжнародними спортивними організаціями інвалідів регулярно бере участь у підготовці і проведенні присвячених цій тематиці міжнародних наукових конференцій, засідань «круглих столів» та практичних семінарів для підвищення кваліфікації фахівців, що працюють у даній сфері.
Професор Сергій Федорович Матвєєв є автором понад 500 наукових і методичних робіт, серед котрих варто відзначити такі його праці, як «Боротьба самбо» (1973, 1978), «Боротьба дзюдо» (1975), «Тренировка в дзюдо» (1985), «L`entrainement en judo» (Alger, 1990), «Kaрате - дo» (1994), «Judo – sports training» (Warsawa, 1997). У цьому напрямку ним підготовлені кілька кандидатів наук.
Всього професор С.Ф. Матвєєв є автором і співавтором 20 підручників і навчальних посібників, серед яких треба відзначити: монографію «Олімпійський спорт», т.1 (2009); навчально-наочний посібник з дисципліни «Олімпійський спорт» (2012); навчальні посібники з грифом МОН «Історичні, організаційні та соціальні аспекти розвитку спорту інвалідів» (2011), «Педагогічні засади проведення тренувальних занять зі спортсменами, які мають відхилення розумового розвитку» (2013); навчально-наочні посібники з грифом МОН: з дисципліни «Адаптивний спорт» (2014), з дисципліни «Професійний спорт» (2014), з дисципліни «Організаційні аспекти сучасного спорту» (2014); навчально-методичний посібник «Олимпийский спорт» (2014). С.Ф. Матвєєв є членом асоціації спортивних журналістів України (АСЖУ).
Вагомий внесок Сергія Матвєєва у підготовку висококваліфікованих кадрів фахівців з фізичного виховання і спорту у 2000 р. було відзначено почесним званням «Заслужений працівник народної освіти України».
Мічуда Юрій Петрович
Почесний працівник фізичної культури і спорту України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор Юрій Петрович Мічуда, який з 1988 р. працює у КДІФК (УДУФВС, НУФВСУ), нині є одним із провідних у нашій країні дослідників соціально-економічних та управлінських проблем сучасного розвитку фізичної культури і спорту, вельми актуальних з огляду на послідовний перехід України до принципів ринкової економіки і нинішніх вітчизняних реалій у цій сфері. Очолюючи у вузі кафедру менеджменту і економіки, професор Мічуда підготував доктора наук та кількох кандидатів наук. У вітчизняних і зарубіжних виданнях ним опубліковано понад 100 наукових робіт, спрямованих на пошук ефективних шляхів розвитку в Україні фізичної культури і спорту в ринкових умовах. Головними серед цих праць є "Проблеми розвитку підприємництва у сфері спорту для всіх" (2007), " Методи та форми державного регулювання ринкових відносин у сфері фізичної культури і спорту" (2010), " Проблеми розвитку економіки фізичної культури й спорту в умовах ринку, що формується" (2013).
Ю.П. Мічуда докладає значних зусиль для впровадження результатів власних наукових досліджень у процес підготовки фахівців з фізичного виховання і спорту та у практику діяльності фізкультурно-спортивних організацій. Він є автором навчального посібника "Ринкові відносини та підприємництво у сфері фізичної культури і спорту" (1995), монографії "Сфера фізичної культури і спорту в умовах ринку: закономірності функціонування та розвитку ( 2007), співавтором монографії "Олімпійський спорт" (2009).
З 2004 р. Ю.П. Мічуда — член-кореспондент Української академії наук (входить до складу Відділення фізичної культури і спорту УАН).
Професор Мічуда неодноразово брав активну участь у розробці проектів таких важливих нормативно-правових документів, як Закон України "Про фізичну культуру і спорт", Цільова комплексна програма "Фізичне виховання — здоров'я нації", "Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту" тощо.
У 2005 р. Юрію Петровичу Мічуді було присвоєно почесне звання почесного працівника фізичної культури і спорту України.
Міщенко Віктор Сергійович
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор біологічних наук, професор
Продовжуючи роботи, розпочаті спільно з професором Колчинською, професор Віктор Сергійович Міщенко, очоливши цей напрям наукових досліджень у КДІФК, пішов шляхом подальшого вивчення можливостей діагностування функціональних станів, що виникають під впливом на організм спортсменів навантажень різної інтенсивності й тривалості. Дослідження здійснювалися на стику спортивної фізіології та спортивної педагогіки, у зв'язку з чим учений визначав і диференціював основні компоненти функціональної підготовленості спортсменів, орієнтуючись, у першу чергу, на особливості їхньої змагальної діяльності.
Основні напрямки наукової діяльності В.С. Міщенка – дослідження резервів функціональних можливостей організму спортсменів при напруженій м’язовій діяльності, фізіологічний моніторинг підготовки кваліфікованих спортсменів, фізіологія високої спортивної продуктивності. Розробки В. Міщенка в галузі структури функціональної підготовленості і цілеспрямованого вдосконалення окремих її факторів стали новим словом у спортивній науці, сказаним до того ж незалежно від ряду цікавих у цьому напрямі робіт, виконаних престижними лабораторіями Швеції та Італії.
Наукові розробки В.С. Міщенко знайшли своє відображення в 3 авторських виноходах та в більш ніж 390 наукових роботах по проблемам фізіології спорту і функціональним резервам організму спортсменів - у підручниках і монографіях, серіях статей в найбільш авторитетних, в тому числі і закордонних, спеціалізованих періодичних виданнях, у виступах на багатьох наукових форумах. Основні роботи: "Функциональные возможности спортсменов" (1990); "Физиология спорта" (1995); "Функциональные резервы организма" (1996), "Физиология спорта" (1995), "Реактивные свойства кардиореспираторной системы как отражение адаптации к напряженной физической тренировке в спорте" (2007), а також низка методичних посібників таких як "Фізіологія високої спортивної працездатності", "Функциональная подготовленность, как интегральная характеристика предпосылок высокой работоспособности спортсменов", "Медико-биологические основы подготовки квалифицированных спортсменов", "Функциональные компоненты специальной выносливости", "Физиология плавання" та ін.
Результати досліджень В.С. Міщенка знайшли відображення не тільки в численних серйозних монографіях, виданих в Україні, Іспанії та Польщі, а й в науковій діяльності його учнів: М.М. Булатової, О.М. Лисенко, А.Ю. Дяченка, В.Є. Виноградова, які під його керівництвом стали кандидатами наук, а потім і докторами наук. За весь період своєї наукової діяльності Віктор Сергійович підготував більше ніж 40 кандидатів и 15 докторів наук.
За особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту, вагомі здобутки у праці В.С. Міщенко було нагороджено медаллю “За працю і звитягу”, а у 1997 році присвоєно Почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.
Варто також відмітити всебічне дослідження діяльності серцево-судинної системи спортсменів-олімпійців, здійснене старшим науковим співробітником ПНДЛ Майєю Іванівною Слободянюк та її колегами з цієї лабораторії за допомогою комплексу різноманітних кардіологічних методик (векторкардіографії, електрокардіографії, ехокардіографії, механокардіографії). Використовуючи розроблену нею методику векторкардіографії, М.І. Слободянюк досить точно оцінювала резервні можливості серця спортсменів збірних команд СРСР під час тренувань із граничними навантаженнями напередодні Олімпійських ігор і видавала тренерам рекомендації, за якими вони мали збільшувати тренувальні навантаження спортсменів, не боячись погіршити їхній стан і результати безпосередньо перед олімпійськими стартами.
Проблемна науково-дослідна лабораторія КДІФКУ також надавала всебічну допомогу комплексній науковій групі, очолюваній доцентом кафедри спортивних ігор О.Г. Кубраченком, та здійснювала науково-методичне забезпечення підготовки чоловічої і жіночої збірних команд СРСР з гандболу. В цій роботі брали участь професори Є.І. Івахін, Л.А. Латишкевич, Л.Я. Євгеньєва, доцент М. Хомутов та ін.
Діяльність лабораторії з науково-методичного забезпечення підготовки спортсменів збірних команд України та СРСР була надзвичайно широкою. Співробітники лабораторії надавали комплекс послуг з функціональної діагностики та методичного забезпечення (І. Дмитрієва, М. Слободянюк, Л. Тайболіна, А. Чижевська, В. Міщенко, А. Павлік), психологічної підготовки спортсменів (Л. Козін, Л. Кривоніс, П. Кудима, Ф. Рахімов), застосування засобів відновлення та підвищення працездатності (В. Голець, В. Попова, В. Моногаров), комплексного контролю та побудови процесу підготовки (В. Осадчий, М. Кірієнко, В. Орел). У сфері їх діяльності були спортсмени, які спеціалізувалися не лише у велосипедному спорті, плаванні, гандболі, а й у веслуванні, різних спортивних іграх та єдиноборствах, бігових дисциплінах легкої атлетики та ін. Професіоналізм та працездатність співробітників лабораторії здобули їм високий авторитет у багатьох провідних тренерів України та СРСР.
Значний внесок зробила лабораторія й у формування методології наукового забезпечення збірних команд. Розвиваючи загальний підхід з цього питання, прийнятий наприкінці 1970-х років, керівник В.Д. Моногаров зумів сформувати систему науково-методичного забезпечення підготовки збірних команд СРСР з велосипедного спорту (шосе і трек), що не мала аналогів у Радянському Союзі ні за обсягом роботи, що проводилася, ні за широтою послуг, що надавалися, ні за органічним взаємозв'язком діяльності науковців і тренерського складу.
Наприклад, для проведення комплексних обстежень на навчально-тренувальні збори збірної команди СРСР відряджалося до 15—20 фахівців різного профілю, які проводили всебічні дослідження стану систем дихання, кровообігу, крові, всебічно аналізували енергетичні спроможності спортсменів, особливості їхньої психіки та психічного стану, рівень розвитку різних фізичних якостей тощо. Результати цих досліджень обговорювалися зі спортсменами і тренерами, а висновки і рекомендації мали широкий і всебічно обгґрунтований характер.
Моногаров Володимир Дмитрович
Доктор біологічних наук, професор В.Д.
Сильною стороною керівника Проблемної науково-дослідної лабораторії та КНГ Володимира Дмитровича Моногарова була виняткова комунікабельність, ініціативність, працездатність. Це дозволяло йому не тільки виконувати величезний обсяг роботи, а й залучати до наукового забезпечення фахівців найвищої кваліфікації, які працювали у різних установах систем Академії наук, Міністерства охорони здоров'я УРСР та СРСР, на підприємствах військово-промислового комплексу. В.Д. Моногаров за найкращих і доброзичливих стосунків із тренерським складом збірних команд ставав абсолютно непримиренним, коли бачив, що тренери ігнорують рекомендації КНГ, роблять помилки у тренувальному процесі, відборі спортсменів до збірних команд для участі в Іграх Олімпіад або чемпіонатах світу, зачіпаються права науковців під час відряджання на збори та змагання, що проводилися за кордоном.
Ще одним важливим аспектом діяльності лабораторії, котрий забезпечувався її тісним співробітництвом зі спортивно-педагогічними кафедрами вузу, був широкий комплекс фундаментальних і прикладних досліджень. Їхньою основною особливістю та виграшною стороною був органічний взаємозв'язок з практикою найвищого рівня – олімпійською підготовкою, що забезпечувало актуальність робіт та їх високу якість, можливість працювати з унікальним контингентом іспитованих — видатними спортсменами, і найвища міра відповідальності, зумовлена загальною системою підготовки радянських спортсменів до Олімпійських ігор.
Багаторічна напружена організаційна й науково-методична завантаженість на посаді завідувача ПНДЛ та педагогічна діяльність під час подальшої роботи на посаді професора кафедри фізіології КДІФК, поєднана з активними заняттями альпінізмом — і як спортсмена, і як тренера, і як керівника КНГ, допомогли заслуженому майстру спорту, заслуженому тренеру УРСР Володимиру Дмитровичу Моногарову розробити свій самостійний цікавий науковий напрям стосовно проблеми компенсованого стомлення. Результати цих досліджень втілилися більш ніж у 160 робіт та у двох монографіях — "Утомление в спорте", виданій в Україні й широко визнаній як на батьківщині, так і за кордоном, та "Спортивна фізіологія", написаній спільно з Віктором Сергійовичем Міщенком і виданій в Іспанії , а також у докторській дисертації на тему "Развитие утомления при напряженной мышечной деятельности и возможности ее прогнозирования и коррекции".
За свої трудові і спортивні досягнення Володимир Дмириєвич Моногаров нагороджений державними нагородами: медалями «За трудовое отличие» (1972, 1980), «За трудовую доблесть» (1990), «За працю і звитягу» (2004), а також нагороджений «Почетной Грамотой Президиума Верховного Совета Украинской ССР» (1977).
Гудзь Петро Захарович
Доктор медичних наук, Професор
Починаючи з 1959 р. упродовж 23 років кафедру анатомії КДІФК очолював учень професора Колесникова — професор Гудзь, який зумів зберегти і розвинути традиції що склалися в колективі, в організації навчального процесу і в науково-дослідній роботі. Професор Петро Захарович Гудзь — один із основоположників учення про морфологічні основи адаптації організму до великих тренувальних навантажень — описав закономірності змін форми, розмірів і якості м'язових волокон, висунув і довів концепцію про можливість розщеплення м'язового волокна, що є одним із механізмів робочої гіпертрофії м'язів під дією тренувальних впливів. Дослідження, здійснені Гудзем та його учнями, дозволили виявити закономірності адаптаційних морфологічних змін кісток, м'язів і систем організму, що обслуговують рухову діяльність в умовах застосування великих фізичних навантажень. У подальшому інтерес співробітників кафедри анатомії КДІФК до вивчення рухів, специфічних для певного виду спорту, втілився у розробці ще одного напряму досліджень — біомеханіки спорту, яка ще в середині 1960-х років почала розвиватися як самостійна наука і навчальна дисципліна.
У 1965 р. на кафедрі анатомії навколо нового напряму сформувалася група фахівців на чолі з доцентом Анатолієм Лапутіним (згодом — доктор біологічних наук, професор), чиї наукові інтереси концентрувалися на дослідженні біомеханічних особливостей процесу навчання спортивних рухів, моделюванні їх оптимальних варіантів.
Петровський Валентин Васильович
Кандидат педагогічних наук, професор
Високоефективною реалізацією результатів фундаментальних наукових досліджень у працях прикладної спортивно-педагогічної спрямованості характеризувалася багаторічна плідна діяльність у КДІФК кандидата біологічних наук, професора Валентина Васильовича Петровського, яка розпочалася наприкінці 1950-х років з вивчення режимів тренувальних навантажень. У 1959 р. побачила світ його книжка "Чередование работы и отдыха в спортивной тренировке". Спираючись на біологічні закономірності адаптації організму спортсмена до фізичних навантажень і на ідеї кібернетики та теорії управління, професор В.В. Петровський почав розробляти теорію управління процесами фізичного виховання і спортивного тренування. Ці питання знайшли глибоке і всебічне висвітлення в його працях "Кибернетика и спорт" (1973); "Организация спортивной тренировки" (1978), "Бег на короткие дистанции" (1978), "Режимы тренировочных нагрузок" (1982).
Праці професора Петровського, що стали прикладом гармонійного поєднання спортивно-педагогічного й біологічного напрямів наукових досліджень і були присвячені вивченню комплексу проблем, пов'язаних із використанням великих навантажень у спорті, формуванням оптимальних режимів чергування роботи й відпочинку на основі вивчення відновних реакцій в організмі спортсмена та динаміки процесів стомлення і відновлення, одержали широке визнання в спортивній науці й практиці спорту та обґгрунтовано були віднесені до числа пріоритетних напрямів. Результати своїх фундаментальних і прикладних наукових досліджень учений і педагог Валентин Петровський з високою ефективністю втілював у тренерській діяльності — впродовж десяти років був одним із тренерів олімпійської збірної команди СРСР з легкої атлетики. Вихованець заслуженого тренера СРСР професора Петровського спринтер, заслужений майстер спорту Валерій Борзов на Іграх ХХ Олімпіади у Мюнхені (1972) виборов три медалі — дві золоті й одну срібну, а на Іграх ХХІ Олімпіади у Монреалі (1976) — дві бронзові олімпійські нагороди.
Платонов Володимир Миколайович
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор педагогічних наук
У тісному співробітництві з різними організаціями республіки і країни розвивалася в той період наукова діяльність Володимира Миколайовича Платонова, який очолював кафедру плавання КДІФК, КНГ при збірній команді Української РСР з плавання й одночасно керував одним із напрямів досліджень, які здійснювала ПНДЛ. У 1970-х роках Володимир Платонов застосував принципово новий підхід до вивчення великих тренувальних навантажень, який відповідав актуальним запитам спорту вищих досягнень, класифікувавши ці навантаження за їх переважною спрямованістю і обґрунтувавши шляхи інтенсифікації процесу підготовки спортсменів та оптимізації побудови її різних структурних елементів.
За період 1971—1976 рр. він написав свою першу велику монографію "Специальная физическая подготовка пловцов высших разрядов" (1972), підготував докторську дисертацію (1978), сформував плідну і перспективну наукову школу — групу фахівців, які під його керівництвом розробляли актуальні проблеми спорту вищих досягнень спочатку на матеріалі плавання (Дмитро Фомін, Людмила Федорова, Віктор Сенча, Юрій Шкребтій, Анатолій Єфимов, Леонід Драгунов), а згодом й інших видів спорту (Юрій Стеценко, Сергій Матвєєв та ін.).
У 1975 р. на базі кафедри плавання КДІФК і ПНДЛ високих тренувальних навантажень був створений експериментальний центр олімпійської підготовки плавців, який об'єднав групу з двох десятків перспективних спортсменів, що приїхали до Києва з різних міст України, тренерів — викладачів та наукових співробітників інституту. В цьому центрі, що організаційно належав ДСТ "Авангард", удалося прибрати міжвідомчі бар'єри, налагодити тісне й ефективне співробітництво з різними ДСТ і відомствами, зі збірною командою СРСР із плавання. Саме в цьому центрі одержали фундаментальну, послідовно підвищувану (без шкідливого для спортсменів поспіху й форсування) підготовку та путівку у світ великого спорту такі плавці, як олімпійські чемпіони Сергій Фесенко й Олександр Сидоренко та багато інших сильних спортсменів.
У середині 1970-х років почалося тісне співробітництво Володимира Платонова з відомим фахівцем у сфері спорту вищих досягнень, головним тренером збірної команди СРСР з плавання, а згодом директором Всесоюзного науково-дослідного інституту фізичної культури (ВНДІФК) Сергієм Вайцеховським. Це співробітництво виявилося дуже плідним: воно сприяло інтенсивному проведенню комплексних наукових досліджень у сфері спортивного плавання, широко визнаних в СРСР і за кордоном, захисту докторських дисертацій (В.М. Платонов — 1978, С.М. Вайцеховський — 1985), кількох десятків кандидатських дисертацій, а також видатним досягненням радянських плавців на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу та інших найбільших міжнародних змаганнях у період 1976—1984 рр.
Аналогічні підходи успішно реалізувалися не лише у плаванні, а й у тренувальному процесі спортсменів, що входили до збірних команд СРСР з велосипедного спорту (на шосе і на треку). При КДІФК спільно з республіканським ДСТ "Колос" був створений експериментальний центр олімпійської підготовки з велосипедного спорту "Титан". Спортсменам, які тренувалися у цьому центрі, інститут надав кваліфіковане науково-методичне й медичне забезпечення, спеціальне харчування та створив умови, що дозволили підвищити рівень тренувального процесу й позитивно позначилися на його спортивній результативності. Серед вихованців центру "Титан" було багато перспективних велогонщиків, які зуміли пробитися у збірні команди СРСР, серед них трековик Олександр Кириченко, який у 1988 р. на Іграх XXIV Олімпіади в Сеулі впевнено виграв золоту олімпійську медаль у гіті на 1000 м, і шосейник Володимир Пульников, який став переможцем однієї з Велогонок Миру та інших міжнародних змагань, а згодом успішно продовжив кар'єру в професійному велоспорті.
Основними напрямками наукової та практичної діяльності на теперішній час є проблеми міжнародного олімпійського руху, розробка системи підготовки спортсменів вищої кваліфікації, адаптація організму людини до екстремальних умов спортивної діяльності, вдосконалення системи підготовки кадрів для галузі фізичного виховання і спорту.
В.М.Платонов є автором понад 500 праць з історії і теорії спорту, теорії і методики підготовки спортсменів.
Основні книги В. М. Платонова – «Современная спортивная тренировка» (1980), «Теория и методика спортивной тренировки» (1984), «Подготовка квалифицированных спортсменов» (1986), «Теория спорта» (1987), «Адаптация в спорте» (1988), «Физические качества спортсменов» (1991), «Двигательная активность спортсмена» (1992), «Тренировка пловцов высокого класса» (1994), «Олимпийский спорт» в 2 кн. (1994, 1997), «Спортсмен в различных климато-географических условиях» (1996), «Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте» (1997), «Энциклопедия современного олимпийского спорта» (1998), «Плавание» (2000), «Энциклопедия олимпийского спорта» в 5 т. (2002, 2004), «Допинг и эргогенные средства в спорте» (2003), «Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте» (2004), «Олимпийский спорт» в 2 кн. (2009), «Допинг в спорте и проблемы фармакологического обеспечения подготовки спортсменов» (2010), «Подготовка национальных команд к Олимпийским играм» (2012), «Спортивное плавание: путь к успеху» в 2 кн. (2011, 2012), «Олимпийские игры» в 2 кн. (2012, 2013), «Периодизация спортивной тренировки. Общая теория и её практическое применение» (2013).
Багато з цих та ряд інших книг витримали близько 50 видань і перевидань на 10 мовах в зарубіжних країнах - від Аргентини, Болгарії, Бразилії, Венесуелі, Німеччині, Єгипті, Іспанії, Італії, Китаї, Польщі, Росії, Тунісі, Франції, Японії.
Під керівництвом В.М. Платонова протягом 1970-2013 рр. було підготовлено понад 60 кандидатських і докторських дисертаційних робіт з проблем спорту вищих досягнень, олімпійського руху та спорту для всіх.
В.М. Платонов здійснює наукові консультації щодо науково-методичного забезпечення підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор, член виконкому НОК України (з 2005 по теперішній час); керівник комплексу з науково-методичного забезпечення підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор (з 2007 по теперішній час).
Наукова діяльність В. М. Платонова відзначена низкою державних нагород, отримала високу оцінку вітчизняних і міжнародних організацій, багатьох зарубіжних вищих навчальних закладів, почесним доктором яких він є. В. М. Платонов двічі був удостоєний звання лауреата премії Держкомспорту СРСР «За кращу науково-дослідну роботу в галузі фізичної культури і спорту» (1981, 1989) і нагороджений золотими медалями. За цикл робіт у галузі теорії і методики олімпійського спорту В. М. Платонов у 2001 р. нагороджений Міжнародним олімпійським комітетом Олімпійським Орденом, вищою нагородою Української академії наук «За творчі досягнення» І ступеня, а в 2006, 2011 і 2013 рр. - відзначений преміями Національного олімпійського комітету України «За кращу наукову книгу року».
Радзієвський Олександр Райнольдович
Доктор медичних наук, професор
Коли йдеться про науково-методичні школи університету, видатних педагогів і учених, які працюють у ньому, слід відмітити діяльність цілого ряду науковців, серед яких професор Олександр Райнольдович Радзієвський. В 1957 р. О.Р. Радзієвський захистив кандидатську дисертацію на тему "О морфологических и физиологических изменениях конечностей в условиях длительного нарушения их кровообращения", а в 1969 р. докторську дисертацію. Працюючи на кафедрі фізіології КДІФК О.Р. Радзієвський вніс в її наукову діяльність нові аспекти. Вперше в теорії і практиці спорту були введені нові принципи у тренувальний процес жінок, оснований на особливостях працездатності, пов'язаних з їхніми специфічними біологічними ритмами. Спільно з І.В. Вржесневським та Н.В. Свечніковою в 1960—1970-х роках ним уперше в теорії і практиці спорту була науково обґгрунтована необхідність під час планування і проведення тренувального процесу в жіночих видах спорту враховування специфічних біологічних ритмів, які суттєво впливають на рівень фізичної працездатності, що є нині загальновизнаним. О.Р. Радзієвський є основоположником наукової школи фізіологів спорту за напрямом роботи "Особливості адаптації жіночого організму до значних фізичних навантажень".
Крім того, як учень основоположника школи фізіології спорту професора М.Я. Горкіна О.Р. Радзієвський у 1972—1981 рр. очолював кафедру фізіології людини і разом зі співробітниками кафедри продовжував дослідження, започатковані М.Я. Горкіним, та започаткував основи інших наукових напрямів. Суттєвий внесок у цей період кафедра фізіології зробила в розробку неспецифічних методів підвищення працездатності (в тому числі впровадження електростимуляції, методу "суха" імерсія, вітамінних препаратів тощо).
З 2000 р. наукова робота Олександра Райнольдовича була спрямована на розв'язання ряду спірних та нез'ясованих питань проблеми тренування жінок-спортсменок, ряду теоретичних питань проблеми валеології в спорті: оптимум рухової активності, вплив спортивної діяльності на тривалість життя людини, механізми виникнення ряду захворювань, пов'язаних із спортивною діяльністю.
О.Р. Радзієвський — автор понад 200 наукових робіт з актуальних проблем спортивної анатомії, фізіології і медицини. Брав участь у редагуванні та рецензуванні ряду підручників, навчальних посібників із дисциплін навчального плану НУФВСУ, в тому числі тритомного посібника з валеології В.П. Петленка, монографії А.Дж. Мак-Комаса "Скелетные мышцы".
Під керівництвом О.Р. Радзієвського 22 аспіранти та здобувачі захистили кандидатські дисертації, багато з них потім стали докторами наук.
За трудову діяльність Олександр Райнольдович Радзієвський нагороджений медаллю "За трудовую доблесть" та знаком Міністерства освіти України "Відмінник освіти України" (2000). У 2002 р. О.Р. Радзієвський Радою університету був відзначений почесним званням "Заслужений професор Національного університету фізичного виховання і спорту України".
Чаговець Ростислав Всеволодович
Академік АН УРСР, доктор біологічних наук, професор
Науковою і навчальною діяльністю кафедри біохімії КДІФК у повоєнні роки керував відомий учений — професор Ростислав Всеволодович Чаговець (з 1957 р. — член-кореспондент АН УРСР, а з 1967 р. — академік АН УРСР), поєднуючи її зі своєю основною роботою завідувача відділу в Інституті біохімії АН УРСР. Наукові праці цього вченого присвячені питанням біохімії м'язів, експериментальним засадам вітамінотерапії, біохімії вітаміновмісних ферментів. Він також сформулював положення про взаємозумовленість м'язової роботи, умов відпочинку і тренування. Із фундаментальної біохімії у сферу спорту він переніс ті досягнення, які зумовлювали специфіку застосування вітамінів для підвищення працездатності спортсменів і керування оптимізацією внутрішніх процесів у їхньому організмі. Дослідження різних аспектів біохімії спорту успішно продовжив у вузі професор Євген Кожухар, який очолив у 1957 р. кафедру біохімії КДІФК. Докторська дисертація цього вченого була присвячена вивченню біохімічних процесів під час активної м'язової діяльності людини. Крім того, він досліджував вплив різних вітамінів і вітамінних комплексів на працездатність спортсменів.
Синицький Зосима Петрович
Завідувач кафедри легкої атлетики
Не менш яскраві сторінки в історію вузу вписав Зосима Петрович Синицький, який працював в інституті з дня його заснування, а з 1935 р. завідував кафедрою легкої атлетики. Повною мірою організаторські та науково-педагогічні здібності Зосими Петровича проявилися в 1950—1960-ті роки. Він зумів створити ділову і творчу атмосферу на кафедрі, забезпечив високу ефективність роботи колективу не тільки в науково-педагогічній сфері, а й в тренерській роботі. За роки його роботи на кафедрі були підготовлені чотири чемпіони Ігор Олімпіад, 12 вихованців кафедри стали заслуженими майстрами спорту. Серед учнів З.П. Синицького — чемпіон Ігор Олімпіади 1956 р. в Мельбурні в метанні списа Віктор Цибуленко, понад 10 спортсменів стали рекордсменами світу, чемпіонами Європи, СРСР. Синицький одним із перших у світовій практиці сміливо пішов на організацію напруженого щорічного тренування легкоатлетів на відкритому повітрі, обґрунтував необхідність широкого використання силової підготовки в тренуванні легкоатлетів, розробив основи планування й організації такої роботи. Його досвід отримав широке визнання не тільки в СРСР, а й за кордоном.
Результати його наукових досліджень й обґрунтування досвіду практичної роботи були відображені більше ніж в 50 друкованих працях. Спортивні і педагогічні досягнення Синицького були відзначені високими званнями "Заслужений майстер спорту СРСР" і "Заслужений тренер СРСР".
Фомін Сергій Кирилович
Кандидат педагогічних наук, професор
Не можна не сказати про той значний внесок, який зробив у розвиток університету взагалі і зимових видів спорту зокрема кандидат педагогічних наук професор Сергій Кирилович Фомін, котрий працює у вузі з 1949 р. З 1952 по 1944 р. С.К. Фомін очолював кафедру лижного, веслового спорту, зимових видів спорту, туризму і спортивного орієнтування. З 1995 р. — професор кафедри велосипедного і зимових видів спорту, з 2005 р. — заслужений професор НУФВСУ. За весь час плідної і творчої роботи С.К. Фомін розробив і впровадив у практику фізичного виховання і спорту ряд важливих положень: з техніки, методики навчання і тренування, керування підготовкою юних і дорослих спортсменів-лижників; з підготовки спортсменок-юніорок і жінок з урахуванням біологічних особливостей, притаманних їх організму; науково обґгрунтував питання підготовки кваліфікованих спортсменів з лижних гонок, біатлону, гірськолижного спорту в умовах гірського клімату; впровадив у практику ступінчату акліматизацію в підготовці спортсменів з лижного спорту; розробив і впровадив в практику оригінальні прилади і тренажерні пристрої для опанування техніки лижного і веслового спорту, підвищення ефективності навчально-тренувального процесу в біатлоні, лижному і весловому спорті.
За роки своєї науково-педагогічної діяльності Сергій Кирилович Фомін опублікував близько 250 праць, серед яких понад 10 наукових книг – підручників і навчальних посібників із зимових видів спорту, а також веслування.
Великий внесок зробив професор Фомін у підготовку науково-педагогічних кадрів. 30 його вихованців стали кандидатами наук.
Як і інші провідні фахівці КДІФК 1950—1970-х років, С.К. Фомін успішно поєднував науково-педагогічну діяльність із тренерською роботою. Серед його учнів багато відомих спортсменів, за підготовку яких він був удостоєний почесного звання "Заслужений тренер УРСР".
Багато зробив С.К. Фомін і для розвитку вузу у цілому, працюючи у різні роки завідувачем аспірантури, деканом факультету, проректором, очолюючи різні громадські організації та комісії.
Роботу у вузі Сергій Кирилович успішно поєднував з громадською діяльністю як президент Федерації лижного спорту України, член редколегій різних журналів, член Державної інспекції Мінвузу СРСР та ін.
Шахліна Лариса Генріхівна
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор
У Національному університеті фізичного виховання і спорту України з багатогранною діяльністю завідувача кафедри спортивної медицини, доктора медичних наук, професора Лариси Ян-Генріхівни Шахліної пов'язано чимало цікавих ідей та успішних рішень — як у науці, так і в освітній роботі. Працювати викладачем у Київський державний інститут фізичної культури вона прийшла 1978 р. вже досвідченим фахівцем: після завершення Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1961 р.), навчання у якому студентка поєднувала із заняттями спортивною гімнастикою (мала кваліфікацію майстра спорту), працювала акушером-гінекологом в одній з районних лікарень Києва (1962—1965 рр.), старшим науковим співробітником Київського науково-дослідного інституту гігієни харчування (1965—1966 рр.), асистентом кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1967—1978 рр.). У 1972 р., захистивши дисертацію, стала кандидатом медичних наук. За тривалий період роботи (з 1978 р.) у Київському державному інститут і фізичної культури (Українському державному університеті фізичного виховання і спорту, Національному університеті фізичного виховання і спорту України) Л.Я.-Г. Шахліна пройшла шлях від викладача кафедри фізіології до завідувача кафедри спортивної медицини.
З перших днів роботи у цьому навчальному заклад і вона, не обмежуючись педагогічною діяльністю, включилася й у наукові дослідження, здійснювані під керівництвом професора О.Р. Радзієвського на кафедр і фізіології КДІФК, — щодо вирішення медичних проблем у спортивній підготовці жінок-спортсменок у спорті вищих досягнень.
У подальшому професор О.Р. Радзієвський передав керівництво дослідженнями у цьому науковому напрямі Ларисі Шахліній — і вона й понині продовжу є успішно його очолювати у НУФВСУ, а її наукові праці й виступи на конференціях і конгресах привертають увагу фахівців заслуженим авторитетом як в Україні, так і за її межами.
Професор Л.Я.-Г. Шахліна є автором більше 200 наукових робіт (у тому числі й монографій), присвячених медико-біологічним основам спортивного тренування жінок, у тому числі таких фундаментальних праць, як «Женщина и спорт на рубеже третьего тысячелетия» (2000), «Медико-биологические основы спортивной подготовки женщин» (2001), «Загальний та соціальний догляд за хворими з елементами фізичної реабілітації» (2009), «Medizinisch-biologische Grubdlagen des sportlichen Trainibgs von Frauen» (2010).
Результати наукових досліджень, поєднані з найважливішими аспектами педагогічної діяльності, знайшли найбільш повне відображення у дисертації, за підсумками успішного захисту якої в 1995 р. (у спеціалізованій вченій раді Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова Національної академії наук України) Лариса Шахліна стала доктором медичних наук.
У 2002 р. вона очолила сформовану в НУФВСУ нову кафедру спортивної медицини й залучила до співробітництва провідних фахівців із різних медичних вузів та науково-дослідних інститутів.
Під її керівництвом колектив кафедри спортивної медицини НУФВСУ бере участь у вирішенні низки актуальних питань сучасної спортивної медицини, що стосуються, зокрема, спортивної підготовки жінок, застосування ергогенних засобів у спорт і, імунологічного стану спортсменів та його корекції у сучасному спорті вищих досягнень.
Протягом багатьох років Л.Я.-Г. Шахліна успішно очолює у вузі раду з науково-дослідної роботи студентів. За її ініціативою та під її безпосереднім керівництвом на базі НУФВСУ було проведено чотири міжнародні наукові студентські конференції, в яких взяли участь студенти з 18 країн.
Доктор медичних наук, професор Л.Я.-Г. Шахліна взяла активну участь у процесі утворення в 2005 р. міжвузівського навчально-наукового комплексу, що організується для консолідації потенціалів Національного університету фізичного виховання і спорту України та Медичного інституту Української асоціації народної медицини з метою забезпечення спільно ї підготовки фахівців зі спортивної медицини — спортивних лікарів, потреба в кваліфікованих кадрах яких є актуальною і для спорту і для сфери оздоровчої фізичної культури.
Л.Шахліна є членом медичної комісії Національного олімпійського комітету України; комісії «Жінки та спорт» НОК України; асоціації фахівців зі спортивної медицини та лікувальної фізкультури України; редакційної колегії наукового журналу «Теорія і методика фізичного виховання»; головним редактором науково-теоретичного журналу «Спортивна медицина»; членом спеціалізованої ради Національного університету фізичного виховання і спорту України (24.00.01, 24.00.02 – 24.00.03); вченої ради Національного університету фізичного виховання і спорту України.
За вагомий внесок у розбудову напряму спортивна медицина в олімпійському спорті та наукові досягеннння ра розробки проблематики жіночого спорту Л.Шахліна була удостоєна почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2009); відзнаки «Почесний працівник фізичної культури і спорту України» (2010); нагороди Асоціації фахівців із спортивної медицини та лікувальної фізичної культури України (2010); Почесної відзнаки Національного олімпійського комітету України (2012) та інше.
Під керівництвом доктора медичних наук, професора Шахліної Л.Я.-Г. захищено 11 кандидатських дисертацій. зараз на кафедрі навчаються 2 аспіранта, одна робота підготовлена до офіційного захисту.
Шинкарук Оксана Анатоліївна
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Наукова діяльність Оксани Анатоліївни Шинкарук у Київському державному інституті фізичної культури була пов'язана з Центром спортивного відбору, який за підтримки Держкомспорту СРСР почав працювати у столиці України при координації кафедри теорії спорту КДІФК та під керівництвом професора В.О. Запорожанова. Тоді Центр спортивного відбору в Києві був одним із найвідоміших і найсильніших в СРСР науково-дослідних центрів галузі фізично ї культури і спорту, в якому на фундаментальній науковій основі безпосередньо вирішувалися питання відбору та орієнтації спортсменів у циклічних олімпійських видах спорту. Творча наукова діяльність О.А.Шинкарук пов’язана з науковим обґрунтуванням актуальної проблеми теорії і методики підготовки спортсменів в олімпійському спорті - удосконаленням теорії і методики відбору спортсменів.
Ці та інші завдання вона вирішувала, працюючи молодшим науковим співробітником Центру спортивного відбору проблемної науково-дослідної лабораторії високих тренувальних навантажень у спорті КДІФК (1987—1993 рр.) й проводячи дослідження у збірних командах СРСР і Української РСР з різних видів спорту, що знайшло відображення у наукових роботах та в успішному захисті Оксаною Анатоліївною 1993 р. кандидатської дисертаційної роботи на тему "Критерії відбору перспективних спортсменів у веслуванні на байдарках на етапі спеціалізованої базової підготовки".
З 1993 по 2002 р. О.А. Шинкарук працювала в університеті (УДУФВС, НУФВСУ) старшим викладачем, згодом доцентом кафедри олімпійського і професійного спорту. Водночас вона у 1998—2000 р. очолювала комплексну наукову групу (КНГ) з веслування на байдарках і каное, а з 1997 по 2000 р. була завідувачем відділу докторантури й аспірантури університету.
З 2003 р. по теперішній час працює професором кафедри теорії і методики спортивної підготовки та резервних можливостей спортсменів.
Наукові розробки Оксани Шинкарук дозволили їй згуртувати навколо себе групу молодих дослідників — аспірантів та магістрантів, визначити на тривалий термін пріоритетні напрями досліджень, результати яких реалізуються в різних групах видів спорту. Підготувала шість кандидатів наук, які нині працюють у вищих навчальних закладах Україні, та готує до захисту ще сім аспірантів.
З 2000 по 2005 р. працювала проректором НУФВСУ зі спортивної роботи, а 2003 р. була обрана віце-президентом Студентської спортивної спілки України.
Дослідження, здійснювані О.А. Шинкарук в університеті, знайшли своє відображення близько у 200 наукових роботах і у підготовленій в 2012 році нею докторській дисертаційній роботі «Відбір спортсменів і орієнтація їх підготовки в процесі багаторічного вдосконалення (на матеріалі олімпійських видів спорту)». Роботи О.А.Шинкарук відзначені премією Національного олімпійського комітету України в номінації «Найкращій цикл наукових публікацій року» (2009).
У 2005 р. О.А. Шинкарук було призначено директором Науково-дослідного інституту Національного університету фізичного виховання і спорту України. Враховуючи історичні традиції вузу, вона з колективом інституту очолила наукову роботу щодо науково-методичного, медико-біологічного та інформаційного забезпечення підготовки збірних команд з олімпійських видів спорту, створила умови для творчої атмосфери щодо здійснення наукових досліджень молодими фахівцями – магістрантами, аспірантами, викладачами. Працюючи з командами вона є консультантом з педагогічного забезпечення підготовки спортсменів національних збірних команд з важкої атлетики боротьби вільної, стрибків у воду, легкої атлетики, стрільби кульової, гімнастики художньої, лижного спорту, біатлону та керівником комплексної наукової групи збірної команди України з веслування на байдарках і каное (2007-2014). У 2009 році за досягнення в роботі щодо підготовки спортсменів до Ігор ХХХ Олімпіади було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України».
Успішно поєднуючи викладацьку та дослідницьку діяльність активно співпрацює з Національним олімпійським комітетом України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством молоді та спорту України, фізкультурним активом району і міста, громадськими організаціями.
Вона бере участь у діяльності Відділення фізичної культури і спорту Української академії наук, є головою експертної ради Вищої атестаційної комісії України, членом спеціалізованої вченої ради Національного університету фізичного виховання і спорту України за спеціальністю 24.00.01, членом Експертної ради Міністерства молоді та спорту України з підготовки спортсменів до Олімпійських Ігор.
Шкребтій Юрій Матвійович
Заслужений працівник народної освіти України, доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор
Юрій Матвійович Шкребтій закінчив Київський державний інститут фізичної культури 1969 р. З 1972 р. працює у цьому вузі, пройшовши в ньому шлях від викладача кафедри плавання до проректора університету з навчально-методичної роботи і завідувача кафедри водних видів спорту. У перший період роботи Юрія Шкребтія у вузі — коли він працював викладачем, старшим викладачем, доцентом кафедри плавання КДІФК (1972—1992 рр.), захистив кандидатську дисертацію (1977 р.) — основний напрям здійснюваних ним досліджень стосувався управління тренувальним і змагальним процесами плавців високого класу. Водночас він доклав багато зусиль для налагодження органічних взаємозв'язків наукової та педагогічної діяльності з потребами спорту вищих досягнень. Тоді Юрій Шкребтій був одним з провідних тренерів збірної команди Української РСР з плавання і брав активну участь в організації сформованої на базі кафедри плавання КДІФК експериментальної групи плавців та у її функціонуванні.
Плідно поєднуючи педагогічну роботу з тренерською діяльністю, Юрій Шкребтій підготував чимало спортсменів високого класу, в тому числі переможців різних великих міжнародних змагань.
У 1992 р. Ю.М. Шкребтія було призначено проректором вузу з навчально-методичної роботи. Майже 20 років він був головою науково-методичної комісії з фізичного виховання і спорту науково-методичної раді Міністерства освіти і науки України, членом Державної атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України, одним з активних ініціаторів реформування системи вищої освіти у сфері фізичної культури і спорті в Україні. За його безпосередньої участі у державний перелік спеціальності включено новий напрям підготовки фахівців «Фізичне виховання, спорт і здоров’я людина», змінено зміст навчання, а НУФВСУ став сучасним науково-методичним центром для навчальних закладів у сфері фізичної культури і спорту нашої країни.
Протягом останніх років професор Юрій Шкребтій, працює завідувачем кафедри водних видів спорту. Цій проблематиці присвячені і його наукові дослідження з удосконалення системи спортивної підготовки, які лягли в основу докторської дисертаційної роботи.
З 2004 р. Ю.М. Шкребтій є дійсним членом Української академії наук (входить до складу Відділення фізичної культури і1 спорту УАН).
Водночас він приділяє велику увагу напрямам наукової і практичної організаційної діяльності, пов'язаним із розробкою тематики Зведеного плану науково-дослідних робіт у галузі фізичного виховання і спорту на 2011—2015 рр. Він керівник напряму наукових досліджень "Історичні, гуманітарні, організаційні, правові, соціально-економічні та програмно-нормативні основи розвитку фізичної культури і спорту", розробник наукової теми "Методологічні та нормативно-правові засади організації фізкультурної освіти та кадрового забезпечення у сфері фізичної культури і спорту".
Юрій Шкребтій є автором 120 наукових і науково-методичних робіт у галузі фізичної культури і спорту вищих досягнень, у тому числі підручників і навчальних посібників. Серед його основних праць можна відмітити, наприклад, такі, як "Объективизация методики управления основными параметрами тренировочных нагрузок" (1983), "Управление реакциями адаптации спортсменов высокой квалификации в ударных микроциклах" (1992), "Внетренировочные и внесоревновательные факторы в системе подготовки пловцов" (2001), "Основы построения микроциклов при многоразовых занятиях в течение дня" (2001). "Організаційне і програмно-нормативне забезпечення олімпійської підготовки" (2006), "Управління тренувальними та змагальними навантаженнями спортсменів високого класу" (2006), "Реалізація здорового способу життя" (2007), "Фізичне виховання в системі освіти України" (2010), "Система підвищення кваліфікації тренерів збірних команд з олімпійських видів спорту" (2013). Підготував 10 аспірантів.
Головний редактор фахового науково-теоретичного журналу "Теорія і методика фізичного виховання і спорту".
У різні роки Юрій Шкребтій очолював творчі колективи, що здійснювали розробку документів, які становили основу нормативно-правового та нормативно-методичного забезпечення діяльності галузі фізичної культури і спорту в Україні. Серед них, зокрема, Цільова комплексна програма "Фізичне виховання — здоров'я нації", проект нової редакції Закону України "Про фізичну культуру і спорт", проект Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту в Україні та ін.
Діяльність Ю.М. Шкребтія відзначено присвоєнням йому 1998 р. почесного звання заслуженого працівника народної освіти України. Він також нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.